Розділ 6. Перевертень.

Перевертень виявився не людиною з другою вовчою подобою, а вовком із другою подобою монстра. За кілька стрибків він подолав відстань, що відділяла його від нас, постійно збільшуючись у розмірах, та виріс разів десь у десять. Морду його перекосило, висунулися кинджали-ікла, лапи... Так, лапи перетворилися на знаряддя для вбивства носорогів, а не нас, маленьких.

Неабияк збліднувши, Габріель упав на одне коліно й почав випускати стрілу за стрілою. На жаль, вони відскакували від шкури, що перетворилася на броню, не завдаючи навіть мінімального урону. Невже знову доведеться загинути на третьому рівні, як було раніше? Невже доля в мене така? Навряд чи вдасться ще раз увійти в цю гру зі своїми прихованими вміннями. Як шкода. Я нервово стиснув руків’я меча, розуміючи, що це іграшка проти «собачки», яку навіть стріли не беруть.

Перевертень підскочив та вліпив від душі лапою по світлому ельфу — той полетів, буквально. Щоправда, далеко полетіти йому не дозволила скеля, в яку він врізався й сповз, втративши при цьому добру частину життя. Звір гаркнув на того, хто підняв меч, тобто, на мене. Другою лапою відправив мене у нокаут. Взагалі-то перевертень збирався вибити з моїх рук зброю, але я й сам відлетів у інший бік та теж вдарився об скелю. Мінус тридцять від ретельно зібраних дев'яноста чотирьох очок життя!

Перевертень рушив за мною й заніс лапу. Мабуть, він вирішив спочатку вибити з нас життя, щоб не опиралися, а потім уже зжерти. Я бачив його темну пащу, фіолетовий язик, що вивалився, крапельки слини, яка стікала з кутика рота, частково зламане праве ікло...

Удар лівої лапи втиснув мене в камінь, забравши ще тридцять одиниць.

Удар правої — і я знову відлетів убік та гепнувся, уже прощаючись із цим життям.

Невдаха! І арбалет так близько вже не використати...

Чотири одиниці життя, що залишилося — це ніщо! В очах двоїлося, голова тріщала, тіло відмовлялося навіть ворушитися.

Але тут опритомнів Габріель і знову почав закидати монстра стрілами. Хоч вони й не завдавали тому шкоди, проте, напевно, впливали на нервову систему, немов набридливі мухи, тому перевертень розвернувся й рвонув до світлого, добивати.

Не знаю, скільки одиниць життя припас Габріель, але перевертень методично лупив по ньому лапою, з кожним ударом наближаючи його до безславного кінця.

Я ж потягнув із плеча сумку, щоб відшукати базову аптечку. Звісно, я вже не вірив у щасливий фінал, але слід боротися до останнього, використовуючи всі наявні можливості.

Життя світлого тривожно замиготіло червоним, коли моя тремтяча рука намацала на дні щось кругле. Орлиний камінь! Не знаю, чи допоможе він хоч чимось проти такого супротивника, але я витягнув його й, втрачаючи ще два очки життя, швиргонув об скелю.

Орлиний камінь спрацював як досвідчений помічник. Я вже думав, що нічого не трапиться, аж тут із верхівки скелі зірвався невеликий камінець та зі стукотом пострибав донизу. Слідом за ним покотилося ще кілька вже більших камінців. І ось уже ціла ріка брил із гуркотом локомотива, що проноситься над тобою, прямує вниз. І вибірково починає завалювати перевертня. Габрі намагається відповзти, пазуриста лапа накриває його, залишаючи криваві смуги. Але саме це відволікає перевертня, і він не встигає вибратися з-під обвалу.

Я таки намацую аптечку й повертаю до свого життя п'ятдесят очок. Хороша штука, шкода, що одноразова. Витягую арбалет. Ось у цьому й плюс артефакту: як мене спиною приклало, а він цілісінький! Відступаю і стріляю в перевертня, що вовтузиться, намагаючись вибратися з-під обвалу.

Завив, заразо! Легендарна зброя пробила твою залізну шкуру!

Каменепад притиснув задню половину тіла монстра, але я бачу, як напружуються м’язи, як вправно він розкидає брили, та відправляю в ціль наступний болт. Чудовисько вигинається, намагаючись витягти стрілу зі своїх грудей, але йому це не вдається.

Каменепад продовжує насипати над ним могильний пагорб.

Я випускаю останні дві стріли, і вони м’яко впиваються в тіло перевертня. Він виє і, нарешті, слабне.

Ось тут я вже біжу до світлого ельфа та відтягую його подалі від розлюченого чудовиська та каменепаду.

Під камінням зникають плечі перевертня, голова, і він поступово затихає.

А от ельф зовсім кепсько виглядає, поглядом він показує на сумку, що висить у нього на плечі. Напевно, у нього теж є аптечка. Аптечки я не знаходжу, але є цілющий еліксир. Вливаю рідину товаришеві в закривавлений рот та дивлюся, як затягуються страшні рани, як повертається рум’янець на обличчя.

Добре жити в грі, коли в тебе є такі ліки. Габріель піднімається, ляпає мене по плечу й показує великий палець.

— Вижили!

Так, ми вижили. Самому досі не віриться.

— Пропала одна стріла, перша, — скрушно подивився на порожній сагайдак світлий ельф, — добре, що решта відскочили. Треба піти зібрати.

От оптиміст, у всьому знайде щось хороше. Я вирушив допомагати товаришеві. Мої ж болти самоповоротні, усі вже «вдома», повний комплект. Тож мені легше. Зате у світлого лук із самонаведенням, величезний плюс, я б, напевно, помінявся... Втім, арбалет самовідновлювальний, якби не це, то відроджувалися б ми зараз у трактирі «Співуча карафка»...