Розділ 4. Корчма «Співуча карафка».

Підзаробити! Так і знав, що новий знайомець спокушатиме мене на авантюри!

Але ні. Виявилося, Габріель запропонував зайнятися «тихим полюванням», тобто збирати гриби. Його знайомі стверджували, що дорогою до трактиру можна назбирати чимало, і цим розплатитися за обід. А це дуже непогано — зекономити власні золоті. Звісно, я погодився.

Тільки я не думав, що у «Віртоленді» потрібно розбиратися в грибах так само як у реальності. Ні, я, звісно, розбираюсь: легко відрізню гливи від печериць у супермаркеті, а от у дикій природі... Невже не можна було створити в ігровому світі тільки їстівні? У результаті з десятка цілком пристойних на вигляд грибів два виявилися отруйними, що забрало в мене два очки життя. Після цього мені довелось щоразу кликати Габрі й тицяти пальцем, щоб не наражатися на неприємності. Зрештою ми зібрали зо чотири десятки й «чесно» розділили на двох. Чи мені соромно? Ну... не зобов'язані ж усі знатися на грибах.

— А вони красені! — затримав я в руці останній боровичок. — Парочки таких вистачить, щоб наїстися.

— Ага, — кивнув ельф. — Тільки сам на «тихе полювання» не ходи, добре? А то як уявлю цю епітафію: «Передчасно спочив, уражений злісною блідою поганкою...»

Ледь не дав йому по шиї, але мусив визнати — він правий. Ми обидва отримали досягнення «Збирач першого рангу».

Перекидаючись жартами, ми дісталися місця дислокації всіх ельфів-новачків — корчми з дивною назвою «Співуча карафка». Чистенько, пристойно, світло. Атмосфера спокою та очікування пригод. Очевидно, справи у господаря йшли непогано, бо новоприбулі легко розставалися із золотими монетами й поспішали до тракту, що вів до міста. У головному залі було людно й гамірно.

Ми з Габрі підійшли до стійки, за якою господарював бот-корчмар — повненький лисий чоловічок у чистому фартуху. Він натягнув чергову посмішку:

— Вітаю, гості дорогі! Випити? Закусити? Чи, може, кімнату організувати? За нічліг беру недорого.

— Який нічліг? Тільки прибули! — зареготав Габріель.

— Як і всі тут, — обличчя корчмаря стало скорботним. — Біжать, поспішають кудись...

— Не кудись, а в місто, як його там?.. — поправив ельф.

— Антуріалл-ель, місто ельфів. А навіщо? — здвигнув плечима корчмар. — У нас тут така краса! Природа справжня! Живи та радій!

— Ні, — похитав головою Габрі. — Ми теж у місто підемо, там перспективи!

— Як знаєте. То що замовлятимете?

— А гриби не купиш у нас, добрий чоловіче? — усміхнувся я, опускаючи на стійку сумку.

Корчмар скривився, але виставив чималий тазик:

— Та куди ж вас подіти, висипайте... Сідайте за стіл, зараз принесуть обід. Кожен норовить грибами розплатитися, а дзвінку монету в місто понесуть...

Невдовзі молода подавальниця принесла нам по мисці грибного супу та грибного рагу з диким пастернаком. Аромат чудовий! А от смак розробники поки не навчилися програмувати, доводиться «додумувати». Зате ми отримали +4 до життєвої сили. Це вчасно, бо дорога якраз стільки й забрала. Та ще й +1 до витривалості отримали за перехід.

— Мила, нам би чогось міцнішого! Вина чи елю, — попросив Габрі.

— Це стандартний набір за гриби, — пояснила дівчина. — А за випивку треба платити.

Ми доїли й знову підійшли до господаря. Габрі спробував виторгувати м’яса та елю, але бот заломив ціну в пів золотого з кожного. Платити не хотілося. І тут я згадав фразу «що приносите, то і їсте».

— Шановний, а якщо ми на полювання сходимо, зайців підстрелимо, ви приготуєте нам м'ясо?

Корчмар аж засяяв:

— Оце ділова пропозиція! А то все гриби та гриби... Зайців у нас мало, а от кролики розплодилися неймовірно. Принесете по три штуки — буде вам і печеня, і сливове вино!

Ми вирушили до струмка, як порадив господар. Кроликів там було багато, але... я з тріском провалив стрільбу. З десяти кроків не влучити в ціль — це ганьба. Габріель мене заспокоював: з базовим луком тільки жаб лякати. В результаті я просто виганяв кролів із кущів, а Габрі їх відстрілював. Його лук-самостріл із системою наведення працював бездоганно.

Ми здобули 11 кролів та одного зайця. Я отримав навичку «Мисливець першого рангу», а Габріель підняв свою до третього і став «Влучним стрільцем».

Корчмар був у захваті. Ми отримали смаженого зайця зі сливовим вином і +10 до життя. Але ми принесли набагато більше дичини, ніж домовлялися і всю віддали на кухню, навіть не подумали прохати чогось більшого. Та господар сам підійшов до нашого столу:

— Хороші ви хлопці. Принесли більше, ніж треба. Грошей у мене зараз обмаль, але є одна річ... Потрапила до мене випадково, так і валяється.

Він виніс нам новенький арбалет. Характеристики були неймовірні: «Арбалет Голема, артефакт. Урон  — 250! Для мого рівня це просто космос.

— Бери собі, — сказав Габріель. — У мене є мій лук, а тобі це потрібно.

«Ви отримали арбалет Голема. Характеристики збільшено: сила +15»

Я віддав свій старий лук трактирнику просто так, а він натомість розгорнув карту й дав цінну пораду: