Розділ 3. Третій зустрічає!

Третій рівень.

Знову ліс, а я думав, що одразу потраплю в натовп... Але це й на краще. Мені взагалі варто триматися осторонь основної маси гравців, не світитися, не виділятися, у бійки не лізти й у компанії не набиватися. Наскільки я зрозумів із відгуків, третій рівень — це радше рівень дослідження світу, ніж екшен. Серйозних боїв немає, хіба що сутички між гравцями за зброю чи лут. Гравці покращують репутацію, піднімають характеристики, знайомляться, збиваються у групи для подальшої подорожі. А мені потрібно просто поблукати, виконуючи завдання та прокачуючись. Оскільки «левелінг» часом мені не загрожує, а вступати в бої для мене небезпечно, то набирати статистику доведеться «добрими справами». Якщо мене зараз кинути на четвертий рівень, де бої вже ведуться серйозно, то це однаково, що голе немовля залишити в дрімучому лісі. Якось так.

Поки я роздумував, з боку сосни прилетіла шишка. І так вдало — прямісінько в лоб. Раз — і мінус 3 одиниці життєвої сили (ЖС). Я потер лоб і копнув шишку ногою. Треба ж таке...

Пум! Вже друга шишка влучила мені в плече, і життєва сила знову — мінус 3.

Е, так можна і спочити під купою шишок у розквіті літ! Я підняв очі вгору й побачив, як мигнула між гілками руда шкурка.

Білка, щоб її!

NPC єхидно застрекотала, а в її лапках з’явилася нова шишка. Я завбачливо відскочив — на щастя, рівень спритності дозволяв, — і «снаряд» влучив у те місце, де я щойно стояв, виривши чималу ямку. Ага, не прості шишечки. Якщо кожна забирає три одиниці життя, то такі «снаряди» і мені не завадять. Тільки де вона їх бере?

І чом я питаю «де?!» І так зрозуміло: у дуплі! Білки все, що знайдуть, складають у свої комірчини. А ось і воно — те саме дупло, темна пляма на стовбурі. Я шикнув на незадоволену білку і поліз на сосну. Чому немає перка «Великий лазун по деревах»? Мені постійно доводиться цим займатися. Лівою-правою, лівою-правою! Суха гілка тріснула під ногою, але я вчасно встиг схопитися рукою і перенести вагу. Падати мені не рекомендується. Зрештою, я успішно дістався до білчиної схованки і вивудив звідти вісім шишок. Непогано. Склав трофей у сумку, яка — слава розробникам! — не має ваги і вміщує що завгодно в будь-якій кількості.

З’явилося повідомлення: «Ви отримали 8 метальних снарядів типу «шишка». Шкода: -3 ЖС».

Білка ображено стрекотала на верхівці сосни, але стріляти їй уже було нічим. Я зліз із дерева і перевірив характеристики. Спритність +2. Додаю нулик, +20. У результаті маю вже 65. Дуже навіть непогано. А більше нічого й не додалося. А, ні! Є 100 очок досвіду за те, що позбавив білочку небезпечних іграшок! Така спокуса перетворити ці сто очок на тисячу, але не буду. Мені треба підтягнути статс, а то я занадто слабкий навіть для цього рівня. Куди мені вище голови стрибати?

Поки я роздумував, відійшовши трохи вбік, під сосною з’явився новий гравець. Теж ельф, але спорядження... Не люкс, проте з моїм не порівняти. Стегна прикриває захисний передник — береже хлопець своє майно. На зап'ястях — наручі. Замість стандартного ельфійського лука — лук-самостріл. Меч... ну, меч не кращий за мій, зароблений в процесі гри. На грудях зо три амулети різної спеціалізації. І повна сумка казна-чого. Та й сам підкачаний непогано. Що ж, людина на перших двох рівнях працювала, а не стрибала. мов коник, тобто, як я. А ось на третьому рівні він, напевно, вперше, бо стоїть і усміхаться широкою американською посмішкою.

Тут, у віртуалі, ми ніби всі без віку, але зараз я ясно бачу, що хлопцеві навряд чи більше двадцяти. Це з висоти мого тридцятиріччя. Світлий і чистий. Ламер. А, ну так, він ще й світлий ельф до того ж. Втім, на цьому рівні це ще не привід для конфронтації. Але привід для знайомства.

— Привіт! — каже ельф, і його обличчя випромінює бурхливу радість. Ще б пак, перші два рівні доводилося тільки з ботами спілкуватися, а тут — на тобі, хтось живий і справжній.

Глянув на сосну, а білочка-непосида вже приготувалася стріляти шишками, їх у неї знову повне дупло. Шкода стало пацана — бути вбитим білкою це ще та халепа.

— Привіт, — відповідаю. — Тільки ти б відійшов, а то зараз твоє життя почне стрімко скорочуватися.

Ельф спочатку нахмурився, подумав, що я йому загрожую, але я кивнув на сосну, і він встиг ухилитися від снаряда.

— Ах ти ж! — Світлий підхопив шишку і кинув назад. Білка просто розреготалася — снаряд уже порожній і небезпеки не становить.

— У неї там, у дуплі, цілий склад, — підказую.

Ельф зрозумів і почав дертися на дерево. Мені б іти, а я стою, дивлюся. Просто цікаво спостерігати з боку, я ж і сам щойно цим займався. Білка ледь кулаком не погрожувала, поки ельф вичищав її гніздо. І, здається, плюнула йому на маківку, коли він почав спускатися. Хлопець зістрибнув із нижніх гілок і підійшов, усміхаючись на всі тридцять два і простягаючи руку.

— Дякую, друже! Непогана здобич, знадобиться! Я — Габріель!

Руку я потиснув:

— Дуже радий знайомству. А я... я пішов.

— Куди! Давай разом подорожувати! Я — воїн, зберемо групу або вступимо в клан...

— А нічого, що я — темний, а ти — світлий?

— Головне, що ти — ельф, і я — ельф. У багатьох битвах темні та світлі об'єднуються проти спільного ворога.

— Я в бій не рвуся, у мене статс низькі, — чесно відповідаю.