Розділ 2

Йшли будні дні , нічого не змінювалося , Амелі досі шукала відповіді на свої запитання. Але нічого вона не знаходила, до одного дня. Вже пройшов тиждень з того часу як вона знайшла той будиночок в лісі. Вона вирішила піти в гущу лісу, в надії знайти ще щось. Амелія вже думала повертатися назад , але побачила когось схожого на відьмака. У нього була чорна оксамитова шляпа як у відьом. Вона вирішила поспостерігати , що він робить. Але звісно коли хочеш бути як омога тихіше стається наоборот.
Вона сперлася на кущі за якими ховалася , вони не витримали такої ваги і з гучним тріском проламалися.

Бах!

Амелі утримуючи рівновагу впала прямо на поляну. Звісно на цей звук обернувся незнайомець.

- Так-так-так! Хто це тут у нас? - промовив юнак

Амелі почувала себе так ніби хтось впіймав її на пакості. Поки вона "відходила" від шоку лежачи на траві прямо перед ним. Він дивився на неї вижидаючи відповідь на своє запитання.

- Що я настільки красивий , що неможеш відірвати від мене погляду?

Він подав їй руку з приємною посмішкою. Вона простягла свою у відповідь , юнак допоміг їй підвестися.

- Щож , якщо не хочеш говорити я почну перший. Мене звати Лукас.

- А мене Амелія. 

- Ти хто?- запитав він

Не зрозумівши запитання вона дивилася на нього.

- Ти людина?

- Так. Тобто ні. Я не знаю.

- Як можна таке не знати? Я відьмак. Знаю звучить недуже.

Амелі засміялася.

- Чому ти сумніваєшся?- з цікавістю промовив незнайомий хлопчина

- У мене мабуть трішки є магія.

Він обійшов , подивившись на її спину та провів рукою по ній.

- Ей!- вигукнула Амелі - Ти що робиш?

- Провіряв.

- Що ти провіряв?- вона зі злістю дивилася на нього 

- Чи у тебе є крила. Можеш почаклувати?

Амелі підійшла до дерева доторкнувшись рукою до нього , заплющила очі , уявила як з дерева проростає гілка. Розплющивши очі вона побачила лише маленький листочок.

- Так у тебе точно є магія - сказав він це зі сміхом

- Я знаю що це жах. - промовила Амелі опустивши погляд 

З серйозністю подивившись на неї Лука сказав: "Дай руку".

Вона з опаскою глянула , але простягнула йому. Їхні руки сплелися , плечі стикнулися. Вони підняли зімкнені руки на дев'яносто градусів направили їх на дерево. І з дерева проросла гілка у вогні , але вона не згорала , а залишалась такою ж і вогонь не на все дерево розповсюджувався.

- То ти керуєш вогнем? - запитала його Амелія

- Так.

- Ми об'єднали наші сили?

- І так і ні. Це ми об'єдналися , а наші сили як наслідок. Якщо ми підходимо один одному то наші сили з'єднуються подвоюючи наші сили при об'єднанні або навіть потроюючи. До того як ми з тобою об'єдналися з іншими все згорало , якщо не вибухало. Мій вогонь був неконтрольований. Я завжди думав що проблема в мені , але все-таки знайшлася відьмочка яка підходить.

- Ого. Чесно кажучи я не зовсім впевнена що ми з тобою підходимо.

- Чому?

- У мене ніколи не було друзів , ніхто мене не розумів. 

- У мене теж ніколи не було друзів. Всі називали мене нездарою через те що я не можу з кимось об'єднати силу. І доречі оскільки ти відьма то логічно що з тобою не ладили люди. Це прокляття.

Вона подивилася на нього радісним поглядом.

- То ми з тобою тепер друзі?- запитала обережно вона

- Ну звісно. А ти що думаєш я відпущу таку відьмочку?

Амелі радісно подивилася на Лукаса передаючи йому всю свою подяку однією дуже милою та щирою усмішкою. І їй прийшла ідея показати йому дещо цікаве.

- Хочеш я тобі дещо покажу? - запропонувала Амелі.

- Як я можу тобі відмовити. 

- Тоді пішли!- сказала дівчина взявши його за руку

Дорогою вона розказувала про те як вона виявила силу , чим вона захоплюється та про повсякденне життя. Лукас із захопленням слухав її розповідь. Ніхто ще так уважно не слухав Амелі. І їй кортіло розказати йому про все що тільки можна. Нарешті комусь справді було цікаво вести розмову з Амелі. 

- Ми прийшли - сказала вона

- Ого, тут дуже гарно. Можу з впевненістю сказати що це дім відьми.

- Чому ти такий впевнений?
- Судячи з твоєї розповіді це той будинок біля якого ти виявила свою силу. Просто так ти би не виявила її, якби тут не було магії. А якщо в цьому будинку є магія то неважко здогадатися що він належав магічний істоті. І тут одне з трьох: ельфа , феї чи відьми. Ельфів зовсім не цікавить світ людей. А що до феїв то навіщо їм жити тут якщо у них є своя територія яку вони забрали у відьом. А от відьма могла тут жити , бо вона могла втекти сюди щоб сховатися від фей. Ну?
- Я в шоці. 
Він посміхнувся 
- Признай що я Шерлок Холмс
- Звідки ти знаєш хто такий Шерлок Холмс?
- Я ж не прибулець
- Таких красивих прибульців треба ще пошукати - сказала тихо Амелі
- Ти щось сказала? - подивився на неї Лука
- Ніііі! Тобі напевно причулось - запевнила вона його - То може вже зайдемо в середину?
- Давай.
Вони зайшли в будинок і їх одразу зустрів котик. Пухнастик одразу обнюхав гостей, а після навіть дав себе погладити. Як виявилося Лукас дуже любить котів, тому як тільки він сів на крісло кіт стрибнув на руки і він із всією ласкою гладив кота. За цим можна спостерігати вічно. Амелі зловила себе на думці що занадто довго дивиться на Луку тому вирішила відволіктися. Вона підійшла до книжкової полиці і взявши кулінарну книгу попрямувала до кухні.
- Я тобі допоможу. Що ти хочеш приготувати?
- Ну я ще не вирішила
- Ти колись готувала в котлі?
- Ні
- Тоді тобі без моєї допомоги точно не справитися - вихопивши книгу з її рук він переглянув рецепти і ось знайшов підходящий - Так це рецепт зілля що застявляє говорити думки в голос. Все що ти подумаєш буде тобою сказано.
"А якщо я скажу щось не те, я ж не зможу йому потім в очі дивитися. Він звісно симпатичний і характер хороший і те як він мене називає відьмочкою це дуже мило, але можливо він всіх відьом так називає. І ми просто друзі і все. Ми друзі."- подумала Амелія
- Нііі! Цей рецепт напевно дуже складний.
- Зовсім ні. Я його колись робив, тому у мене є досвід
- Ні. Давай щось інше - наполягла вона
- Ну добре. А як нарахунок дізнатися про те хто тобі призначений долею?
" Ти що з мене смієшся. Ну так давай ще дізнаємося коли буде моє весілля, як буде звати моїх дітей і скільки в мене буде котів."
Амелі забрала у нього книгу і з злістю почала гортати сторінки.
- Давай зробимо камені дружби. Коли ми захочемо побачити один одного потрібно сказати заклинання і камінь засвітиться і це означатиме що ми маємо зустрітися біля цього будинку.
- Я за. Але потрібно буде завжди носити цей камінь з собою. А це не дуже зручно
- Я можу сплести нам браслети з зачаклованим каменем
- Добре. Тоді давай зробимо зілля.
Амелі і Лукас разом робили зілля. Деколи вони ненароком торкалися один одного. То потрібно було дістати трави з верхніх полок стелажу і Лукас мав підняти її щоб вона їх дістала. То помішували зілля в чотири руки. І ось два камінчика були готові. Амелія швиденько зробила два браслети. І вони один одному почіпили ці браслети на зап'ястя.
"Це схоже ніби ми обмінюємося обручальними кольцами, а не браслетами дружби."
Трохи поговоривши вже настав вечір і їм потрібно було розходитися.
- А як ти повернешся додому? - запитала вона
- Недалеко від тої галявини де ти мене побачила є колодязь. Це портал. Потрібно сказати заклинання і пригнути всередину.
- Давай я тебе проведу до нього.
- А тобі не здається що це маю я тебе проводити, а не ти мене - сказав Лукас і посміхнувся своєю променистою посмішкою
- Я просто хочу знати де той портал і що треба сказати щоб він з'явився. А не те що ти собі там надумав.
- А якщо ти заблудишся і не зможеш повернутися додому?
- Тоді я постараюся знайти дорогу.
- Давай іншого разу покажу тобі портал, а сьогодні я проведу тебе?
- Добре
Вони йшли і говорили. І ось дім Амелії і їм довелось прощатися.
- Знаєш я дуже рада що у мене з'явився такий друг як ти - зізналася вона 
- Ти не уявляєш який я тепер щасливий що знайшов таку відьмочку. 
Він підійшов до неї і обняв. Декілька секунд Амелі стояла нерухомо, але потім відповіла взаємністю. Від нього зходило таке приємне тепло, що хотілось ось так стояти вічність. Ці обійми були такими особливими і затишними. Але він розімкнув обійми. Сказавши на прощання:"Бережи себе відьмочка".