Пролог

У одному тихому та затишному містечку, жила дівчина Амелія. Вона ходила до школи, але у неї не було друзів , вчилася не відмінно і не погано. Батьки завжди були на роботі , отже Амелі деколи пустувала. Тому вона полюбляла повитати у хмарах і гуляти в лісі поблизу дому.
 

Вона лягала на траву, дивилася у небо як хмари рухаються, слухала шелест трави, спів пташок і повільні похитування дерев. Але чомусь всі тварини її лякалися Амелія нерозуміла чому так , вона немала злого наміру і це трохи засмучувало . Натомість природа її заспокоювала та надихала. Після прогулянки вона приходила додому, інколи малювала ескізи і шила одяг. 
 

Одного разу підчас прогулянки лісом вона як завжди медитувала під звуки природи , вона розплющила очі й побачила чорного кота колір як сажі з вугілля. Амелі не підходила до нього , бо боялася його злякати. Він сердлив її своїми жовтими як сонце очима і зробив перший крок їй на зустріч, потім ще один і ще доки не був зовсім близько. Амелія була настільки здивована , але вона не робила різких рухів, а легенько мов пір'їнка опустилася на землю. Вона простягнула руку до нього, а він не тікав і не боявся. Амелі його погладила , потім він відійшов на пару кроків від неї розвернувся і подивися запрошуючим поглядом . І Амелія зрозуміла що він хоче щоб вона слідувала за ним. Із зацікавленням пішла за ним далі. Дорога була не довгою. Невдовзі загадковий кіт зупинився. Амелі побачила великий двох поверховий будинок , він був досить великий. Обійшовши його кругом вона побачила білу арку яка обросла листям плюща. Вона дуже гармонійно підходила до будинку. 
 

"Було би ще гарніше якби листя було і на стінах будинку",—сказала Амелія.

І тут із землі швидко та прудко почали рости ліани, вони естетично рухалися догoри поки не охопили весь будинок. Здивуванню Амелі не було меж. 
 

"Невже це ти зробив , котику. Ні , це не ти. Хммм... Може це зачарований будинок який виконує бажання. Ні , це теж щось не те."-говорила Амелі.
Вона підняла свій погляд на двері будинку.

- Мяууу 

- Ну добре пухнастий клубочок я зазирну в хатинку

- Мяу-мяу - радісно мовив котик

Амелія з насторожністю відкрила двері. Пронісся тихий протяжний скрип як в фільмах жахів, але насправді в будинку було досить затишно. В куті біля вікна стояло крісло з пледом , також було багато полиць з книгами і стіл з купою листків. Навпроти крісла стояв камін , а над каміном портрет якоїсь красивої дами. Амелі пішла до полиць з книгами , придивившись вона побачила надпис "Магія".