Коли бажання не вкладається в ролі

Перші дні в Академії минали, мов сон. Але це був не звичайний сон, а той, що врізається в пам’ять назавжди. Лу кілька разів прокидалась серед ночі з відчуттям, що забула щось важливе, але не розуміла що. Наче хтось забрав у неї слово, яке вона ще не встигла вимовити. Її тіло поводилося дивно: так, ніби знало у цьому Світі все, хоча це було не так. 

Лу жила в одній з високих веж. Кожна призначалась Невизначеним. У її кімнаті стеля змінювала вигляд залежно від її настрою. Стіл сам відкривав потрібні книги. А вікна дивилися не на вулицю, а на її власні думки: пейзаж змінювався щойно вона замислювалась про щось глибоке. Іноді Лу ловила себе на бажанні не думати взагалі. Просто, щоб вікно згасло і більше не показувало нічого. Бо ця тиша тут теж була іноді необхідною. 

Перші заняття були незвичними. Їх не викладали голосом. Іноді через дотик. Інколи через сни. А бували дні, коли вона просто заходила в кімнату, торкалася кулі світла і ставала учасницею сцени з минулого Світу Таємних Бажань. Кілька разів вона виходила з таких сцен із дивним присмаком у роті, ніби це були не спогади, а чужі рішення, які вона прожила замість когось іншого, ніби вона побувала там сама. Її лякало не те, що вона бачила. А те, як швидко звикала до цього всього. 

Завдяки цим сценам Лу дізналася про п’ять головних ролей: 

Виконавці Бажань 
Вони вміють перетворювати внутрішні бажання на реальність — не лише свої, а й чужі. Їхній дар — небезпечний: вони часто втрачають себе, виконуючи мрії інших. Найбільша загроза: стати порожніми всередині. 

Ткачі Ілюзій 
Майстри створення снів, вигаданих світів, відчуттів і спокус. Їхня сила — змінювати реальність, але ціною правди. Найбільше бояться, що самі колись забудуть, що справжнє, а що — ілюзія. 

Спостерігачі 
Вони бачать більше за інших. Помічають зміни, деталі, збої у світовому балансі. Не втручаються, але повідомляють. Часто залишаються самотніми, бо знають набагато більше, ніж мають на це право. 

Ловці Цінності 
Їхнє завдання — знаходити, збирати й зберігати те, що справді має значення: пам’ять, емоції, ідеї, навіть уламки душ. Найбільше цінують справжнє. Втрата цінності для них гірше за смерть. 

Куратор 
Той, хто проводить інших через Світ, вказує шлях, допомагає розкрити потенціал. Вони ніколи не мають права обирати, лише супроводжують. Та їхній вплив глибший, ніж здається. 

І були ще приховані й заборонені ролі — про них говорили пошепки. Їх не вчили відкрито. Але Лу все частіше ловила себе на думці: саме вони її вабили найбільше. 

Після одного з занять вона запитала Даліна: 

— А ти ким був? До того, як став… моїм Куратором. 

Він мовчав довше, ніж зазвичай, а тоді тихо сказав: 

— Я був тим, хто збирав те, що мало бути забутим. І одного разу... не зміг віддати назад. 

Він не дивився на неї. Його голос був рівним, але пальці стиснулися так, ніби він тримав щось невидиме й важке. Лу зрозуміла: це була не історія. Це було зізнання. Зізнання у своїй слабкості і вразливості. 

— Ти Хранитель? 

Він кивнув. 

— Але ти не мав стати Куратором. Чому тоді обрав мене? 

— Бо ти... змінюєш простір навколо. Коли ти щось відчуваєш — Світ починає реагувати. І це ознака не просто сили. А вибору. І якщо ти колись навчишся це контролювати, то Світ зміниться. А якщо ні… він теж зміниться. Просто не всі виживуть. 

В ту ніч Лу не спала. Вона довго дивилася у вікно, де відбивався не Верель, а її внутрішній хаос. 
Ким вона хоче стати? 
Чи зможе вона колись знати відповідь? 
А головне — що буде, якщо її бажання виявиться забороненим? 

Їй раптом стало страшно, але не через покарання. А через інше: що якщо їй скажуть “ні”, а вона все одно не зможе зупинитись? 

Лу не могла просто сидіти на заняттях, слухаючи про офіційні правила й безпечні шляхи. Щось у ній клекотіло: невидиме, неспокійне, мовби її власне бажання билося об стіни дозволеного. 

Увечері, коли всі інші Невизначені вже спали або шукали в снах підказок для свого шляху, Лу пішла в заборонений сектор бібліотеки. 

Вхід туди охороняли два світлові вартові — безмовні істоти з очима, повними спогадів. Кілька разів Лу майже розвернулась і думала кинути цю затію. Серце билося надто голосно, і їй здавалося, що цей звук сам по собі мав би видати її.  

Вартові мали зупиняти кожного, хто не мав дозволу. Але щойно Лу підійшла, варта розступилась. Наче щось у ній дало знак: пропустити. Вона завмерла. Це було гірше, ніж якби її зупинили, не дозволили йти далі. Дозвіл без пояснень завжди лякав більше і змушував пульс битися швидше. 

Ось вона увійшла в бібліотеку. Старі полиці дихали пилом історій, які ніхто не читав. Тут книги не відкривались руками, лише подумки. Лу провела пальцями по корінцях, і одна з книг сама вилетіла з полиці й зависла перед нею. 

На обкладинці були лише слова: 
"Ті, хто поза Роллю." 

Вона торкнулась її і навколо змінилось усе. 

Вона стояла серед темного кола. Навколо фігури в каптурах, з обличчями, які постійно змінювались. Говорив один із них: 

— Приховані ролі виникають тоді, коли хтось порушує межу. Коли бажання не може бути класифіковане. Коли внутрішній поклик сильніший за встановлений шлях.ьВи є аномаліями. Винятками. Проривами. 

Ковалі Спраги живляться бажанням. Вони можуть викликати жагу навіть у тих, хто вже все отримав. Їх бояться, бо вони розпалюють полум’я, що важко згасити. 

Хранителі Забутих тримають у собі все, що мало бути стерте: спогади, заборонені знання, давні істини. Але якщо пам'ять прорветься — може зруйнувати Світ. 

Змінювачі Ролей — найрідкісніші. Вони бачать більше. Відчувають ядро кожного. Можуть переписати шлях. Але за це завжди платять. Інколи собою. 

Лу стояла мов укопана. 
Щось у словах "Змінювачі Ролей" відгукнулося в ній — глибоко, боляче й приємно водночас. Її тіло зреагувало швидше за розум. Вона злякалася цього відчуття, але водночас якесь тепло розлилося тілом.