Розділ - 9 Пробудження

Ія прокинулася з першим промінцем світла, що пробивався крізь вузькі щілини віконної рами. Теплий відблиск розлився по підлозі, торкаючись обличчя, що ховалося за маскою в темряві кімнати. Вона не поспішала знімати її — ще кілька хвилин мовчазного споглядання тиші.

У руці, що лежала на покривалі, відчувався уламок каменю зі школи — ледь теплий, немов відгукнувся на присутність нового дня. Цей крихітний шматочок не просто нагадував про минуле — він ніби пов’язував Ію з тим світом за стіною, світом, який їй не дозволяли бачити.

У кімнаті пахло холодом і деревом, вогонь свічки минулої ночі згас остаточно. Вона сіла на ліжку, намагаючись зібратидумки. День починався, і на неї чекала відповідальна зміна на вежі. Новий охоронець мав сьогодні заступити на службу — юнак, якого вибрали місяць тому. Ія мала стежити за ним, оцінювати його готовність і дотримання правил.

Відчуття тиску на грудях не покидало. Вона знала, що ці зміни не випадкові — мер готує щось велике, а місто занурюється у таємниці, які може зруйнувати лише правда. Ія бажала свободи, але кожен крок у цьому напрямку означав ще більшу небезпеку.

Вона тихо встала, зняла маску й на хвилину вдивилася у дзеркало. Не сміла дивитися у власні очі — там ховалася чужа людина, охоронець, позбавлений права бути собою. Серце стискалося, але вона глибоко вдихнула і наділа маску знову — у неї не було іншого вибору.

Зі зброєю на плечі і уламкомв руці Ія вийшла на вулицю. Місто вже прокидалося — ліхтарі з вежі відкидали довгі тіні, а прохолода ранку наповнювала повітря. Вона зустріла погляд кількох перехожих, що поспішали на роботу чи до своїх таємниць.

Піднявшись на вежу, Ія побачила нового охоронця. Юнак стояв прямо, впевнено, але в очах читалася невпевненість. Вони обмінялися поглядами, що приховували більше, ніж можна було сказати словами.

— Готовий? — тихо спитала Ія.

Він кивнув. Її думки метушилися: чи витримає він, чи не зламається під тягарем маски і мовчання? Вона знала, що на цьому світі немає місця для слабкості.

День тривав, наповнений рутинними завданнями, перевірками і тишею, яка важила на плечах як камінь.Але Ія відчувала, як щось всередині починає прокидатися — маленька іскра надії, що одного дня за цією стіною буде інший світ.

Ввечері, повертаючись до своєї кімнати, вона побачила знайоме світло вікна — фіранка знову відсунута, свічка горіла. Аеліна сиділа на підвіконні, тримаючи в руках книгу.

Ія зупинилася на мить, бажаючи сказати щось, але знала — її слова будуть порожніми.

Вона обережно відійшла у тінь, де холод кам’яної кладки нагадував про незламність стіни, що оточувала Каллуан. Але в її руках уламок теплішав, мов передчуття того, що прийде час — час, коли ця стіна впаде.