Розділ 6 - Ім’я стертих

У Каллуані не було публічної бібліотеки. Усі книги, дозволені до читання, зберігались у Школі — і були перевірені тричі: на вірність місту, на безпечний зміст, і на відсутність слів минулого.

Ія знала, що у підвальному рівні Школи зберігається ще одна кімната. Не Архів. Набагато старіша. Вхід туди закрито для всіх, крім наставників найвищого кола. Але двері в неї вона бачила ще в дитинстві — коли вперше заблукала, прибираючи підлогу після лекцій.

Тоді вона боялася. Тепер — уже ні.

Двері важкі, із заіржавілим замком. Відкрити їх було легко — охоронці знали, як обходити механізми. Їх вчили цьому не для втеч, а для покори.

Кімната за дверима пахла пилом і металом. Старі шафи з численними висувними шухлядами, схожі на каталоги. Все покрито шаром часу.

Ія витратила пів години, переглядаючи індекси. Шукала на слух, на відчуття. І коли вже майже здалася — знайшла.

Е — 413.

Шухляда відкрилася з хрустом. Усередині — лише один аркуш. Не книга. Картка.

На ній — назва: Ельгвар
Нижче — короткий опис, витертий і закреслений чорнилом. Але дещо лишилось читабельним:

«…місто за Північними перевалами…
колишній союз Каллуана…
повстання третьої епохи…
знищено, стерто з мап…
Пам’ять підлягає забороні.»



Ія ковтнула повітря. Союз? Повстання? Її вчили, що Каллуан — єдиний притулок людства. Що за стіною — мертві ліси й тиша. Але тепер вона знала: було інакше.

А головне — є слова, які не можна було знати.

Вона прочитала останній рядок, втиснутий дрібними літерами знизу:

«Хто вимовить ім’я стертих уголос — забуде власне.»



Ія торкнулася маски.
Її ім’я — усе, що вона мала. А може… вже й його не зовсім.

Вона сховала аркуш за підкладку карти. Тепер у неї було ім’я. Карта. Світло.

І перший напрямок — на Північ.