Розділ 5 - Забута полиця

Школа Стражів була тихою вночі. Тиша тут ніколи не була спокоєм — радше стерильністю, мов безжальна тиша хірургічного ножа.

Ія знала коридори на пам’ять. Навіть ті, до яких доступ мали лише наставники. Колись її залишили черговою при Архіві — підземному залі, де зберігали старі книги, звіти, протоколи і навчальні матеріали, які більше не використовувалися.

Звідтоді вона поверталася туди таємно.

У школі вчили: все, що тобі потрібно знати, — у тобі. Але що, коли щось навмисно сховали?

Цього разу вона принесла лампу з фільтром — щоб світло не просочувалося під двері.

Полиця в самому кінці була майже порожня. Стара, з хиткою деревиною. На ній лежало кілька потріпаних томів у шкіряних палітурках без назв. Один із них був тонший за інші. Без заголовка. Коли вона відкрила його, з нього випав аркуш пергаменту.

Карта.

Неповна, змазана часом, але чітко видно: Каллуан позначений у центрі, а навколо — не порожнеча, а назви. Ліси, річки, навіть інші поселення. Всі — закреслені.

І поруч, на згортку, виведено від руки:

> "Кордони — не там, де стіни, а там, де пам’ять."



Ія завмерла. Те, що вона тримала в руках, суперечило всьому, чому її вчили.

Стіна — не кінець світу. Лише межа, яку хтось встановив.

У книзі, крім карти, були уривки з журналів: нотатки про мандрівки, спостереження, імена людей, яких вона не знала. Але хтось колись вийшов. І хтось повернувся, щоб це записати.

Внизу останнього аркуша — витертий герб. Не Каллуана. Інший.

Слово майже стерлося, але Ія прочитала:

Ельгвар.



Місто. Або країна. Або — ще одна брехня.

Але тепер вона знала, що пошук — не марний. Кожна її підозра — мала ґрунт.

Ія сховала карту й аркуш у підкладку свого плаща.

Цієї ночі вона вийшла з Архіву і більше не була тією самою.