Розділ 4 - За стіною

Східна вежа — найвища точка Каллуана. Туди підіймаються лише охоронці старших рангів. Вона охороняє місто з того боку, де стіна торкається лісу, темного й густого, як сон, як спогади. Саме там починається заборонене.

Ія мала лише півгодини між патрулями. Вежа не входила в її маршрут. Але щось тягнуло її туди — неспокій, що не зникав з дня посвяти Кеона. Вона вже давно навчилася ігнорувати страх. Та не навчилася ігнорувати інтуїцію.

Підіймаючись вузькими гвинтовими сходами, вона чула, як серце гупає в масці.

На самій горі — спостережний майданчик. Порожній. Холодний. Вітер пронизував плащ, але вона не зважала. Вперше за багато років вона дивилась на стіну зсередини й не відчувала покори. Відчувала — голод.

Що там за нею?

І саме в цю мить вона побачила — щось рухнулося в лісі.
Не тінь. Не вітер.

Світло.

Крихітне, далеке, але чітке. Блимнуло раз — і згасло. Наче хтось знав, що на нього дивляться.

Ія затримала подих.

Потім — знову. Два рази поспіль. Як знак.

Морзів код?

Ні. Вона не знала. У школі не навчали нічого про сигнали. Або хтось брехав. Або за стіною хтось є. І вміє говорити.

Ія знала: якщо розповість про це, її покличуть до мера. А з мером розмовляють лише раз. Після чого — або піднімаються в ранг, або зникають.

«Світ ширший за стіну. Пам’ять сильніша за маску.»



Слова матері раптом стали — не просто надією, а ключем.

Ія зробила те, чого не робила ніколи.

Вона витягла зі схованки старий, схожий на іграшку, компас. Заборонена річ, залишена з дитинства. Стрілка тремтіла. Але вказувала чітко — на те саме місце, звідки блищало світло.

Там щось є.
Ії залишалося тільки з'ясувати — що.