2 - Робота

Павло
Через день після вчорашнього
У Павла сьогодні була робота, але не як ви могли подумати про навчання, а інша робота. Зараз Павло перебуває на двадцять четвертому поверсі, тобто поверх на Абуссал де обідають різноманітні люди, підлога була вкрита теплим червоним килимом, величезним що покривав підлогу, стіни на цьому поверсі були покрашені у світло-зелений колір, на яких періодично на стінах намальовано темно зелене листя.
Павло зайшов у їдальню, та він одразу побачив багато продовгуватих столів. Люди обідали, різного віку, різної національності.Столи були з металу, можна все зрозуміти що метал тут дуже цінний. Бо вся Серцевина вкрита металом, але ж метал з часом псується! 
Повернімося до Павла. Він теж зараз думав про те чому метал не псується, але він згадав як його вчили в школі, те що метал псується під натиском солі у морях, та молюсків, тому Відділ Підводників цим займаються.
Павло перетнув невелику кількість дистанції та підійшов до лінії роздачі їжі. Павло взяв картопляне пюре, а разом з ним котлетку з фаршу, і на додачу хліб з звичайною водою. Це можна важати розкішом, тому що Павло хотів відсвяткувати Аббусалістську П'ятницю за календарем.
Павло взяв з своєї сумки купони на їжу, він дістав сьогодні лише чотири купона з сумки, а буфетчиця доречі, її звати Дана, та вона виглядала сьогодні звичайною буфетчицею, спокійне обличчя, ніс маленький, а її губи мають червоне забарвлення. Одягнена у  сіру футболку та фартух який мав відтінок як у лебедя. Її волосся тріпоталося на фоні металу, що давала відчуття приємності від того що ти бачиш щось крім металу, від якого смердить.

— Привіт Павло, як бачу ти досі полюбляєш їсти бараболю - відрепортувала Дана, провівши своєю рукою по її підборідді.
— Добридень Данно, так, ти знаєш що я люблю бараболю. Дякую.
— Тому прошу від тебе чотири купона.
Павло переддав чотири купони, що мали вигляд невідомої людини на купоні. 
— Смачного. - мовила Дана, та пішла рахуватися, з іншими покупцями.
Павло пішов до продовгуватих столів, але Павло думав про те скільки це все коштувало, та аналізував.
 ...це трохи більше середнього за обід, але порівнюючи з заробітньою платою роботи, кожен отримує якщо брати людей, що мають роботу з низьким заробітком, то за одну робочу зміну дають 3 купони. 
Павло вдихнув аромат свіжої їжі, і одразу у Павла забурчав живіт. Він розширив зіниці коли передчував, як зараз буде насолоджуватись їжею. Він побачив Мірона що теж їв за останнім столом. У нього розпивлася посмішка коли побачив Павла. Та Павло привітався першим :

— Привіт Міроне, як у тебе справи? - спитався я у Мірона, і я протянув йому руку щоб потиснути руку.
Мірон потиснув руку, та на його обличчі розпливлася усмішка.
— Привіт, не дуже, тому що у мене сьогодні робота підти у Орудник, хоча це не найгірша робота, я б назвав її самою спокійною, хоча усе одно дуже нудною - відказав Мірон на привітання Павла. 
— Справді? Орудник? В мене теж сьогодні робота буде присвячена Оруднику, він як знаю на двадцять восьмому поверсі. - здивовано піднявши кару брову відмовив Павло.
— Але ми не знаємо один у одного, у яку годину починається! У мене у тринадцять п'ядесять, тому я буду вже за двадцять хвилин йти до Орудника. - І коли Мірон це говорив, він одразу жував рис. 
— У тебе на двадцять хвилин швидше, не знаю чому нам поставили саме цей графік. Але давай тепер помовчимо і просто насолоджуватимося їжею. - Сказав Павло, та взяв вилку, та відрубав частинку котлетки.
Крім того поки Павло їв, він думав та згадував що там таке Орудник, бо він тільки но недавно почав ходити на роботу, бо його батьки не могли все платити, скрутно, але це не значить що можна відмовлятись від усього. Павло згадав. Орудник - це місце на двадцять восьмому поверсі, туди доречі ходив Дантон. Орудник - там де сортують метал, дають характеристику, переносити метал, будівельні матеріали на склад, Павло читав в підручнику Орудник Василевича. Там говорилось що на деяких секторах, можна зробити Іксіс-Трансформатори - це пристрої що здатні перетворювати особливі солі, на особливі метали, Павло доречі питався у Дантона, однак сказав що пізніше розкаже.

Павло з'їв останній кусочок картопляного пюре. Але досить раптово Мірон хотів згадати минулишній інцидент.
— Павло, думаєш через що, той сектор в якому ми були вчора, різко затопився? Кажуть навіть зараз там роблять ремонтні роботи. - Повів Мірон, з сумним виразом дивився на мене.
— Ми це з Дантоном казали. Дантон мені сказав що це, через те що Абуссал дуже різко почала знижуватись в рівні моря, ось і там один відділ стіни був порушений, та сказав що метал застарів, але нічого, ми викрутилися. Тому більше не переживай Мірон. - поставив свою руку на його плече, це був Улюблений Жест Павла.
— Ну то і добре. Ну гаразд, я пішов, і доречі в мене теж є для тебе новини, але як прийдеш до Орудника, я тобі розповім, бо вже маю бігти - закінчив Мірон та неочікувано додав: — Дякую. - Завершив Мірон. Та я лише побачив його каре коротке волосся, та звуки його кроків. Але я вже подивився на Ліву сторону мого стола, а там сиділа моя Подруга. Павло побачив її чорне волосся, як знаю вона зараз має зачіску що має назву каскад. Її волосся потрапляє на її плечі. Вона зараз носить лікарняний Аббусалістський одяг - бо вона має хворобу, але вже не пам'ятаю яку.  Та Павло підійшов до неї.
— Привіт Елено, як ти себе почуваєш? - співчутливо сказав Павло, та Павло не дивився вічі дівчини, а взяв свою руку на поставив її на другу за плече.
Елена звернувши на мене свій погляд, її волосся порухалося в такт руху розкидавши її довгі пучки волосся. 
— Не дуже, але нічого, я вже скоро вилікуюсь, дякую, а ти там як? Я дивилася у календар, бачила що у тебе сьогодні Орудник, тобі варто вже йти. - спокійним голосом відповіла Павлу.
— Я хотів взнати як ти, от і все - відпарирував Павло. та додав : — Гаразд, ти кажеж правду, я і справді піду до Орудника. Всьому свій час. Елена в останній раз кинула на мене свій погляд.

Я закрокував, та невдовзі зупинився біля третього ліфта в ряд, Абуссалісти не дурні щоб ставити один ліфт на цілий Абуссал. Через пару хвилин,  Павло вже був на місці. Підлога була вкрита як завжди металом, а ароматом була не їжа, а сморід, це теж ще один мінус. Хоча вентилятори були вимкнені. Стривай нащо взагалі Серцевинам кондиціонери? Обурено подумав Павло. Однак час був не для того щоб думати про якісь кондиціонери. Павло сів біля столу номер дванадцять, а на ньому була купа пластикових контейнерів, які містили залізо, та багато ще вид заліза.
Він за багато часу лише сортував, сортував, і знову сортував, однак йому дали зараз інше поручення - поносити з Міроном контейнери вже з розсортованим металом. На поверх вище.
— Хоть у чомусь нам сьогодні повезло, я думав я вже тобі нічого не розповім. - таємничою інтонацією для мене голосом відповів Мірон. Та він узяв два контейнера, та підняв, я слідом за ним, та ми рушили.
— Що, що, а з цим ти не поспориш. Тепер я тебе слухаю уважно, кажи, а то мені цікаво. 
— Ти знаєш, я люблю читати там про там наприклад бомби, там я почув про якусь реліквію, взагалом ця книжка стара, близько сорок років. Автор - це є американець родом з Серцевини Імперської, вона зазвичай перебуває на Білому Океані, це досить далеко від нас. Дивно звісно, але казав що ця реліквія, може містити багато енергії для генератора.
— Звучить дуже неправдо подібно - та чомусь Павло затримався на дивному мерехтінні камери, що дивилося за Міроном та Павла.
— Може й так, але я пропоную знайти цю реліквію, цю реліквію називають Енефсом - Ене, - тому що, від слова енергія. - подумав Мірон. 
— І де її шукати, по твоєму я дурний, щоб вірити у сказочки якісь? - почав злитися Павло за нізащо.
— Та послухай! Не злись, вибач. - відказав на це Мірон, та почав знову: — Енефс шукати треба під водою... Я забув... Хоча мені коштує передивитись, можливо я просто щось забуваю, або пропускаю. - парирує Мірон відповіддю, серйозно замислившись над нею.

Та Павло та Мірон, продовжили таскати контейнери. Що за Енефс? Що взнає Мірон? Та що це за дивне блимання на камері? Читай далі якщо цікаво.