Пролог

Про те як затонув світ.

Все почалося з того як почалося глобальне потепління, льодовики танули а люди не звертаючи на це продовжуючи використовувати машини, заводи що погіршують нашу любу планету Земля. Хоча були люди що переходили на велосипеди, але це була меншість. Хоча це було не лише першою ознакою.

Арсен проснувся на ліжку у сім двадцять чотири ранку. Його руде волосся розкуйовджене на різні боки, підтягуючися своїми руками в гору, коли через вікно пробирався туман. Він встав з ліжка, почав складати ліжко. Паралельно думаючи про те чим зайнятися. 

— Сьогодні хочу... Незнаю, але можливо відио зроблю чи що? - подумав Арсен.

Після цього він забрав рюкзак постатив підручники з коледжу, та почав йти чистити зуби, крім того він вспамятовував які сьогодні у нього будуть пари. Його кімната була невелика, ліжко у 2 метри довжини, подушка білого кольору, а на ній візерунок трикутника.  Ще в кімнаті є стіл на якому лагідно лежить ноутбук, що чекає свого часу. Крім того стіл був з темного дерева що росло у Закарпатті.

Після усіх завдань, Арсен прийшов на кухню, а на кухні стояла мама у фартуху, що робила сніданок. Її кучері, з коричневим відтінком різко контрастували з тим яка погода од вікна. Крім того пахло дуже с-с-мачно. Мама готувала але Арсен одразу цього не побачив чого саме, тому він повів бровою.

— Доброго ранку сину - обернулася мати до сина та додала : — Сьогодні ти ідеш в коледж? І так, я готую млинці, а якщо не хочеш солодкого, можеж взяти собі обід в коледж заодно.

Я відказав мамі : — Так, мені сьогодні в коледж, дякую, від млинців я не відмовляюся, а де батько доречі? 

У мами лице спухморніло. 

— Тато вже пішов на роботу, але нічого, зато вечером побачимось. 

Після цього я кивнув головою, взяв тарілку наклав млинців, а пахне як! Він взяв кусочок в свій рот, та розсмакував, на його лиці з'явилася усмішка. Після недовгого часу. Я пішов в коледж.

Коли Арсен вийшов на двір, його охопило свіже повітря, і Арсен вдих на всі легені. Після цього сів у тролейбус... Вийшов на зупинці.

Коледж виглядав сучасно, вікна були голубі, а стіни покрашені у лінійку, у різні кольори як біло чорний. 

— Чому саме такий колір? Спитав Арсен у самого себе.

До пар лишилось небагато хвилин, тому він зайшов у коледж, вхід зустрічав його гамором, та великою кількістю студентів. Його перша пара була зарубіжна література. 

— Вискочив муха як в капустняк!  Я не готувався до цієї пари! - вскрикнув Арсен голосом що перетнув коридори коледжу. 

Зайшовши у класс, всі притихли, усі до єдиного подумали що це зайшов вчитель. Аудиторія була сто восьма, він сів на третій ряд - найдальше від вікон, та й зустрів свою подругу Катерину.

— Ну що Арсене? Привіт, як у тебе настрій? - почув її дзвінкій, і ні в яку країну, не лагідний голосок. - та струснула головою, щоб поправити волосся бо воно трохи попало в її очі.

— Ну так середнячок. Я до зарубіжної літератури не підготувався. - мовив Арсен.

Продзвінів перший дзвін.

Через пару годин  пари закінчились. ( не будем вдавати до подробиць, боюсь і вам боляче згадувати.)  І він повернувся додому. Дома нікого не було, був лише туман. Телефон Арсена задзвонів. 

Арсен прийшов у власну кімнату, витягнув з кишені телефон, і побачив що дзвонить Марія ( Мама ). Він взяв трубку.

— Привіт Арсене, прошу тебе подивитись телевізор, там дуже важливі новини, а так це все, бо я поспішаю, купляю нам квитки.

— Квитки? - здивовано пару раз кліпнувши очима, та не розуміючи що відбувається.

— Потім, все потім! - сказала мама, та поклала трубку.

— Дивна вона сьогодні... - лише так відказав Арсен.

Арсен взяв пульт від телевізора, та тицьнув на кнопку включення телевізора, телевізор включився але на телевізорі щось говорилось, і якась інформація вже важлива було сказана

— ... ки скоро будуть затоплені, або через пару років, ми людство створюємо Серцевини - вчені та багато людей інженерів, будівельників працюють над ними, щоб можна було там жити. Рекомендації, в цих країнах що зараз будуть перечислені не будуть Серцевин. Україна, Румунія, Афганістан, Франція. Через що невідомо. Повторяємо... Дуже різко вимкнувся телевізор.

— Це якісь жарт?  - Сказав Арсен і зайшов в соціальні мережі. Там теж були дуже важливі пости... "Як вижити коли не буде материків"... "Як точно потрапити у Серцевину", та Ілон Маск що пише "Мої акції знижуються!" 

Арсен взяв тарілку млинців, та почав нервово їсти. Вечером батьки повернулись до дому, вони склали речі, та почали їхати на поїзді. Вони їхали в Польщу

— Вікторе, як гадаєш буде усе добре? - сказала мати, в її пальці нервово постукують невеликий стіл.

— З якого боку поглянути, якщо жити, то так добре. Якщо майбутнє. Боюсь відповідь зрозуміла, моє сонечко кучеряве.

Тато любив так називати мою матір, а їй подобалось. У Віктора доречі руде волосся, а на ньому зараз сорочка в клітинку.

Арсен взяв зошит в лінійку, доречі цей зошит може зберігатись дуже довго часу. А так Арсен писав свої думки, та намалював череп, що символізував - "Це що кінець?" 

---    Минуло 117 років.   ---

 На землі був 117 рік за новим світом. Пахло туманом, свіжістю, та гниллю, що передавало відчуття, що старий світ вже за ґратами в'язниці у яку кинули старий світ. Бо постало нове. 

В одному з Серцевин, яке звалось як "Абуссал". Було 584 людини, бо там була система що можна прорахувати скільки було людей у Серцевинах. Хоча ця система теж має назву.

Крім того Серцевини кожен має свій вигляд, Серцевина можна називатися по різному, субмарини великих розмірів, великі судна що можуть плавати у воді. Але не все може бути так солодко, продукти харчування, та інші ресурси важче добувати ніж на землі, хоча яка ще земля? Цей термін вже пропав з діалектизмів від тоді як почався "Новий світ"

Серцевина "Абуссал" зараз перебуває під глибиною мінус п'ятсот  метрів - для Серцевини це ще мало, бо Абуссал до чогось готується. Можна ще додати, це те як виглядає Абуссал, або Серцевини можуть виглядати різноманітно. Сам Абуссал виглядає як риба, але не в буквальному сенсі, а приблизно як виглядає саме ця Серцевина. Ну що ж.