Колись давно жила на світі жінка й мала вона дочку. Жінка була зарозуміла й горда, а дочка — навпаки: добра й привітна до всіх. Недалеко від їхньої хати жила сусідка, яку всі в селі вважали білою відьмою (чаклункою). Одного дня вона покликала дівчинку до себе. — Добрий день! — Привіталася дівчинка та посміхнулася. — І тобі доброго дня! — Ви щось хотіли? — У мене є до тебе прохання. — Яке саме? — У твоїй кімнаті стоїть велике дзеркало? — Так. — Колись у вашому будинку жила добра чаклунка. Це її дзеркало. Вона створила в ньому світ добра і чудес. Місце, де співає серце! Після смерті доброї чаклунки там поселилося зло. Змінити все зможе тільки добра людина. Це — ти. Дівчинка погодилася допомогти. Чаклунка сказала їй два заклинання, завдяки яким вона зможе потрапити у задзеркалля та вийти з нього. Наступного дня, коли нікого не було вдома, дівчи–нка почала діяти. Вона підійшла до дзеркала, промовила заклинання й потрапила в інший світ. Там вона побачила чарівний край, де було багато різних людей. Ці люди робили багато зла! Дівчинка з усіх сил закричала: Зупиніться!!! Люди завмерли. Вони припинили робити зло, ображати один одного. Вони дивилися на неї холодними байдужими очима. Дівчинка усім посміхнулася. І тут сталося диво: в усіх почало швидко битися серце, усі почали усміхатися та просити в один одного вибачення. Люди знову відчули, як співає у них серце... Дівчинка сказала друге заклинання — й опинилася у себе вдома. Вона була дуже рада, що все так добре закінчилося. Невдовзі і її мама стала доброю. Люди, які жили поряд, теж змінилися: стали посміхатися, допомагати один одному. Це було місце де співає серце. Добра посмішка й слова здатні творити дива.