Глава XV. Вибір

Тріщина у небі не зникала. Вона розросталася, немов сама тканина світу не витримувала ваги їхніх слів. Половина зорей світилася чорним, половина — білим. І кожна пульсувала в такт серцям тих, хто стояв у кургані.

Лісса відчувала, як у грудях гуде темрява Раела. Його магія тремтіла в повітрі, відгукувалася в її крові, мов друге серце. Вона боялася цього відлуння, але й прагнула його. Бо лише поруч із ним вона не відчувала самотності.

Серінн стояла навпроти, і в її руках уламок ключа світився подвійним сяйвом. Її волосся ворушилося, ніби від невидимого вітру, а очі світилися так яскраво, що навіть Каллен відвернувся, щоб не потонути в їхньому світлі. Вона тремтіла — від страху чи від сили, вже було важко сказати.

— Ліссо… — її голос ламався. — Ти ж знаєш, що він веде тебе в безодню. Ти бачила це.

Лісса стиснула меч. Її пальці боліли, але вона не розтиснула хватки.
— А ти не бачиш, що твоє світло — це теж пастка? Вони зроблять із тебе печать, Серінн. Використають і зламають. Каллен захистить тебе, але лише доти, доки сам не згорить.

Серінн заплющила очі. Уламок ключа здригнувся й раптом розколовся надвоє — чорне й біле сяйво розлетілися в різні боки, вп’явшись у землю. І земля задрижала, немов відчувала їхній вибір раніше за них самих.

Каллен ступив уперед, його голос лунав рівно, але в ньому відчувалася сталь:
— Ліссо, ти не зобов’язана йти за Раелом. Ти завжди мала силу вибирати. І твій вибір може зберегти не тільки Серінн, а й цей світ.

Раел розсміявся. Його сміх був темним, але не порожнім — він живився власною переконаністю.
— Вибір? Це не вибір, Каллене. Це лише ілюзія, якою ви годуєте себе, щоб вдавати героїв. Справжній вибір — це руйнувати, коли все навколо тоне у гнилі. Ти тримаєшся за надію, а вона вже мертва.

Лісса відчула, що більше не може мовчати. Вона зробила крок уперед, між ними, і підняла меч. Тіні одразу піднялися довкола, обвили клинок, змішавшись із золотими іскрами, які ще лишилися від світла Каллена. Клинок світився подвійно — темним і ясним вогнем.

— Я обираю, — сказала вона. Голос тремтів, але в очах спалахнув виклик. — Я обираю не світло й не темряву. Я обираю того, хто не боїться кинути виклик цим істотам. І це Раел.

Серінн відсахнулася, ніби отримала удар у груди. Її пальці розтиснулися, уламок ключа впав на землю і знову засвітився, цього разу лише білим. Вона нахилилася, підібрала його й підняла високо, так, що сяйво залило половину кургану.

— Тоді ми вороги, — прошепотіла вона. Сльози текли по її щоках, але голос звучав, як криця. — Бо я обираю Каллена. Я обираю шлях замикання. Я обираю світ.

У цю мить земля розкололася навпіл. Між ними пролягла прірва, з якої вирвалося сяйво й темрява водночас. Здавалося, сам світ позначав їхній вибір.

Раел поклав руку на плече Лісси. Його дотик був гарячим, мов розпечене залізо.
— Тепер ми — одне. І цей світ схилиться перед нами.

Каллен став поруч із Серінн, його меч світився чистим сяйвом, яке розкривалося, немов світанок.
— Ти не одна, — тихо сказав він. — І навіть якщо ми програємо, ти не станеш їхнім знаряддям.

Зорі на небі розкололися остаточно. Тепер вони утворювали два малюнки: чорне серце, яке пульсувало з одного боку, й біле крило — з іншого. Світ більше не приховував правди.

Лісса й Серінн дивилися одна на одну через прірву. Подруги, сестри по крові цього світу. І тепер — вороги.

У їхніх очах було більше сліз, ніж ненависті. Але світ не бачив сліз. Світ бачив лише розкол.

І Ті, хто чекають, знову озвалися з глибини тріщини:
— Вибір зроблено. І тепер спіраль обернеться кров’ю.

Небо загуло. Ліс зойкнув. І розпочалася нова епоха — епоха війни між світлом і темрявою.