Глава XIII. Дві дороги

Світ стояв у руїнах. Там, де ще мить тому билися тінь і світло, тепер тліла земля, а повітря пахло гаром і холодом водночас. Небо було чорним, але зорі рухалися так швидко, що скидалися на живих істот, які тікали від чогось невидимого. Вони спліталися у нові знаки — то змія, що замикається в кільце, то птах із розпростертими крилами. І жоден символ не тримався довше кількох ударів серця.

Лісса стояла посеред цього хаосу, її пальці все ще пекли від дотику Раела. Він тримався поруч, його постать була мов чорна стіна, з якої все ще виривалися клуби тіней. У його погляді горіло полум’я — не вогонь руйнування, а той, що запалює душу іншого. І Лісса відчувала, що цей вогонь торкнувся її глибше, ніж вона дозволяла.

По інший бік розколотої землі стояли Каллен і Серінн. Сяйво, яке оточувало їх, було не таким яскравим, як у бою, але відчувалося сильніше. Воно вже не випромінювало сліпучої сили — тепер це було світло затятої віри, непохитної впевненості у власному шляху. Серінн тримала уламок ключа, і він пульсував у її долоні так, ніби сам обирав її серце.

Тиша після бою була гіршою за сам бій. Ліс дихав важко, як поранений звір. І кожен їхній подих здавався зайвим.

— Це тільки початок, — нарешті промовив Раел. Його голос був низький, хрипкий, але в ньому вчувалася небезпечна харизма. — Світ показав нам істину. Ключі — гниль. Якщо їх не знищити, вони приведуть Тих, хто чекає. І тоді вже ніхто не врятується.

Каллен ступив уперед. Його золотавий погляд сяяв крізь пил, і голос лунав, мов дзвін, що розтинає морок.
— Я бачив світи, які вже впали. Там теж говорили: «знищимо — і врятуємося». Але темрява лише розросталася. Ключі не можна ламати. Їх треба з’єднати. І тільки тоді Брама закриється назавжди.

— Ти — сліпий! — Раел розкинув руки, і тіні здійнялися навколо, наче зграя круків. — Світло обманює тебе. Ти думаєш, воно врятує? Воно ж лише годує цей світ, як і темрява!

Серінн підняла уламок ключа, її голос тремтів, але в ньому була сила, якої Лісса ще не чула від неї:
— Ні! Я знаю, що ти помиляєшся. Світло може замкнути Браму. Я відчуваю це. І я не дам тобі все зруйнувати!

Лісса зціпила зуби. Її груди розривалися. Вона зробила крок уперед, стаючи поруч із Раелом.
— А я відчуваю інше, — різко сказала вона. — Світло нічого не дає. Воно тільки забирає. Воно роздягає, судить, палить. А темрява… — вона вдихнула, і тіні відгукнулися на її голос, обвиваючи її плечі. — Темрява приймає. Вона не питає, ким ти була. Вона дає силу бути собою.

— Ліссо… — голос Серінн зірвався. В її очах блиснули сльози. — Ти не розумієш! Воно забере тебе! Ти загубишся, ти станеш…
— Чудовиськом? — перебила Лісса, і в її сміху бриніло відлуння Раела. — Ти завжди боялася цього слова. А я вже давно відчуваю його в собі. І знаєш що? Мені не страшно.

— Тобі не страшно? — крикнула Серінн. — А мені страшно за тебе! Ти була моїм світлом, навіть у темряві! І тепер ти сама йдеш туди, звідки не повертаються!

Лісса завмерла. В її серці щось зойкнуло, але Раел поклав руку їй на плече. Його дотик був мов клятва: «я тут». І цього було достатньо, щоб вона відвернулася від Серінн.

— Я не піду твоїм шляхом, — сказала вона тихо, але кожне слово було гостріше за клинок. — Якщо ти віриш у світло — тримайся за нього. Але не чекай, що я стану поруч.

Серінн затремтіла. Каллен поклав руку їй на плече, і від цього світла її сльози висохли, хоча біль залишився. Вона підняла уламок ключа й прошепотіла:
— Тоді ми вороги.

Небо завило. Зорі розлетілися в різні боки, і з них утворилося два символи: чорна змія, що обвила саму себе, і сяючий птах, що здіймався вгору. Вони не зійшлися — вони розлетілися у протилежні сторони. І світ задрижав, відгукнувшись на цей вибір.

Раел нахилився до Лісси. Його очі палали, і його слова були обіцянкою та вироком водночас:
— Тепер ми — один шлях. І цей шлях не має повернення.

Каллен тримав Серінн за руку. Його погляд був сповнений смутку, але й рішучості.
— Ми закриємо Браму. Навіть якщо доведеться стати проти тих, кого колись називали друзями.

Між ними пролягла прірва. І навіть земля розкололася далі, розсуваючись, щоб розділити дві дороги.

Лісса й Раел пішли в темряву. Серінн і Каллен — у світло.

І світ шепотів, мов пророк:
— Розкол завершено. Дві дороги відкриті. І жодна не приведе до миру.