Розділ 21. Нова реальність

Стрибок був незвичайним. Корабель затягнуло немов у вир яскравих вогнів, і сам перехід виявився досить болючим.

Дін опритомнів від того, що його тряс Дванадцятий.

— Господарю Дін, ви ожили! Я думав — кінець.

Дін здивовано оглянув місток: на підлозі було розкидане реанімаційне обладнання. Лоя і біомеханіки лежали нерухомо.

— Що з ними? — спробував підвестися Дін, але безсило впав назад у крісло. — Що з іншими, Дванадцятий?

— Вони теж ожили, — якось розгублено мовив дроїд.

Дванадцятий опустився просто на підлогу.

— Ми стрибнули, господарю Дін. Скільки минуло часу — навіть я не розумію, всі системи збилися. Подивіться на корабельний календар.

Дін підвів очі на табло. Воно показувало незрозумілий набір цифр.

— Це як? — вражено запитав Дін.

— А ось так. Я поки не розібрався, що означають ці дати, але відлік часу йде.

Дін насилу все-таки сповз із крісла і навкарачки доповз до Лої.

— Люба, прокидайся, прокидайся, кажу, не прикидайся.

— Господарю Дін, вона не прикидається. Ви хіба не зрозуміли, що я сказав? Ви ожили. Ви були абсолютно мертві пів години… усі.

— Ну, це ми вже проходили, як я пам’ятаю, — з усмішкою мовив Дін.

— Я щось пропустив? — здивувався дроїд.

— Ну, як тобі сказати… Був прецедент, так би мовити.

Лоя розплющила очі й пильно подивилася в очі Діну.

— Ти хто? — тихо запитала вона. — Голова болить.

— Ну, от цього ще бракувало! — вигукнув дроїд. — Давайте я її реаніматором стукну повним зарядом, може, пам’ять повернеться.

— Я тобі стукну! — відмахнувся Дін. — Люба, ти правда мене не пам’ятаєш? — він нахилився зовсім близько.

Лоя прижмурила одне око і поцілувала його в щоку.

— Пам’ятаю, звісно, але обличчя в тебе було!

— Жартівники, — забурчав Дванадцятий, збираючи медобладнання. — У мене ледь серця не лишилося.

— У тебе його немає, я вже казав, ти залізний, — засміявся Дін.

— А я казав, що це алегорія, чи це занадто складне слово?

— Ну, натуральний хам, — беззлобно кинув Дін. — А де ми власне?

— Ми в новій Структурі, у просторі між системами, — відповів дроїд.

Чорний і Білий завовтузилися, зі скреготом сідаючи і трясучи головами.

— Увімкни огляд, треба роззирнутися.

Видовище було фантастичне. На різних орбітах навколо сонця оберталися дев’ять систем, увесь рух був чітко синхронізований і виглядав монументально.

— Так, це вам не через дзеркало дивитися, — сказала Лоя, потираючи скроні.

Почулися невпевнені кроки, і на місток увійшла Сутність.

— Ти як? — запитав Дванадцятий.

— Наче заново народилася, — відповіла дівчина.

— То ми всі, схоже, заново воскресли, — промовила Лоя.

— Ні, ви не зрозуміли. Я втратила енергетичне тіло, тепер я просто людина.

— Оце так новина! — вигукнув Дін і миттєво отримав потиличника від Лої.

У комунікаторі почувся шум перешкод і крізь нього ледь розрізнимий голос Кімі:

— Висилаємо корабель, відгукніться…

Дін швидко пробігся налаштуваннями.

— «Розвідник» на зв’язку!

— Ну нарешті! — голос Кімі став чутний чітко. — Де вас носило дві доби?

— Ну, як би для нас минуло всього пів години, і ми трохи померли, — сказав Дін.

— Зараз із вами все гаразд, діточки? — почувся голос Бібліотекаря.

— Так, ми ожили, — відповіла Лоя.

— А що з моєю сестрою?

— Тут невелика проблема… — почав дроїд.

— Вона втратила енергетичне тіло? — перебила його Бібліотекар.

— Так, сестро, — відповіла Сутність.

— Як ми і передбачали.

Дін здивовано обернувся до неї.

— Послухайте, а що з календарем корабля? — продовжила Бібліотекар.

— Нісенітницю показує, — сказав дроїд.

— Це не нісенітниця, це ваш реальний час, — почувся голос Анни.

— Так, дитинко має рацію. Час Структури зараз іде не паралельно з нами, а від народження Структури, — пояснила Бібліотекар.

Лоя подивилася на табло календаря.

— Тобто між нами зараз близько ста мільйонів років?

— Так, тітонько Лоє, так і є. Весело, правда? — засміялася Анна.

— Хоч би попередили, — кинув Дін.

— Ми не були впевнені, тож вибач, котику. Ладно, чепуримося і полетіли, — підсумував Дін.

— Не зникайте, виходьте на зв’язок, — сказав Кімі. — Дванадцятий, надішли звіт по журналу корабля.

— Слухаюся, пане, надішлю.

За координатами, введеними Бібліотекарем у базу корабля, вони відкрили вікно і стрибнули в систему першого світу.

Запустивши систему сканування, Дванадцятий доповів:

— Планети сформовані й мало чим відрізняються від нашого часу. Але ось що дивно…

— Кажи, не томи! — кинула Лоя.

— По всіх планетах ідуть хвилі, як у світі Анни.

— Не дуже хороші новини, — почухав потилицю Дін.

— Дозвольте, — Сутність підійшла до сканерів. — Вибачте, мені треба звикнути до роботи на такому давньому обладнанні.

Дін із докором подивився на неї:

— От не соромно тобі, га?

— Соромно, але терпимо, — усміхнулася Сутність. — До речі, можете мене звати Сіу. Це моє ім’я до переходу в енергію, щойно згадала.

— І як тобі в тілі? — іронічно запитала Лоя.

— Беззахисно, — серйозно відповіла Сіу, — і незвично… і навіть страшно.

Дін звернувся до Чорного:

— Приглянь за нею пильніше перший час. Незвично їй.

Воїн усміхнувся і кивнув.

«Розвідник» вийшов на орбіту Першого світу. Внизу була зелена планета з білими хмарами і блакитними океанами.

— Красиво, — мрійливо сказала Сіу.

— Так, це не ваші планети, де все в металі, — саркастично зауважив Дін.

— Нічого, створимо нову цивілізацію з урахуванням помилок, — сказала дівчина. — Ось дивіться.

На екрані з’явилася фіолетова енергетична хвиля, що йшла поверхнею планети.

— Зовсім як у нас, — прокоментував Дванадцятий, — і, схоже, дія буде непередбачуваною.