Розділ 10. Аванпост

За важкими дверима відкривався широкий прохід, що вів углиб скелі. Подекуди почало оживати аварійне освітлення, вихоплюючи з товстого шару багатовікового пилу обриси масивних механізмів. Обережно рухаючись уперед, вони дісталися просторого центрального залу. Тут стояла техніка, дбайливо вкрита захисними чохлами; від залу в різні боки розходилися численні коридори.

— Нічого собі аванпост, — присвиснув Дін. — Тут, схоже, ціле місто. Треба все обстежити.

Розбившись на пари, вони взялися до вивчення комплексу. Довгі коридори з безліччю дверей вели до складів, лабораторій та технічних приміщень. Усе було законсервовано і ретельно накрито. У тиші почулося шурхотіння — повз пройшли перші поодинокі дроїди-прибиральники. Комплекс дуже повільно оживав після тисяч років глибокого сну.

— Нам потрібно знайти пункт управління, — промовив Дін. — Тільки де його шукати в цій громадині?

Один із воїнів постукав його по плечу й указав на стіну. Там під шаром пилу виявився докладний план комплексу. Дін радісно ляснув бійця по плечу:

— Ви геніальні, мій друже! — А про себе пробурмотів: — А я, схоже, повний ідіот.

Пункт управління знайшли швидко — величезний зал із купою техніки, екранами та величезним вікном, закритим сталевими віконницями. Дін різко зупинився:

— Мені здається, чи в цьому приміщенні щось не так?

Вони уважно оглянули зал. Воїн указав списом на частину пультів:

— Не вкриті, — коротко кинув він.

Дійсно: весь комплекс був під чохлами, а ці пульти — ні. Самі чохли валялися тут же, на підлозі.

— Оглянь усі прилеглі приміщення і відміть ті, де така сама ситуація, — наказав Дін.

Воїн кивнув і зник у коридорі.

— Дивно... що ж у нас тут за функції? — Дін підійшов до обладнання. При його наближенні пульти ожили, в повітрі з’явилися голографічні екрани з даними.

До залу увійшла Лоя з другим воїном.

— Ти помітив?.. — почала вона.

— Так, — перервав її Дін. — Схоже, сюди хтось заглядав уже після того, як аванпост законсервували.

— Точно, — підтвердила Лоя. — Є сліди в ангарі з технікою, на складі з продуктовими картриджами та на кухні.

У цей момент повернувся перший воїн і покликав усіх за собою. Поруч із залом управління були кімнати, мабуть, для чергового персоналу. Дві з них мали сліди чийогось давнього перебування. Воїн мовчки вказав на підлогу: в кутку лежали дві пари важких кайданів на довгих ланцюгах.

— А ось це зовсім незрозуміло, — нахмурилася Лоя. — Тут тримали полонених. Але хто? Цікаво, це витівки Кімі чи нашого покійного Іцамни? Виглядає все дуже дивно.

Дін розпорядився розселитися в сусідніх кімнатах. Треба було відпочити й розібратися, якого біса тут сталося. Наступні дні минули у вивченні архівів. Дін і Лоя буквально засіли за пульти. З’ясувалися цікаві речі: комплекс відвідували кілька разів, заміряючи одні й ті самі параметри, ніби очікуючи на якийсь результат. Візити припинилися з появою Хвилі, але через кілька тисяч років хтось знову проник сюди.

— Усе-таки це експеримент, а не аномалія, — упевнено сказав Дін. — Дані намагалися видалити, але не врахували резервні копії.

— Любий, а можна це вікно відкрити? — запитала Лоя. — Цікаво подивитися, як виглядають гори.

Дін знайшов потрібну команду. Механізм заскрипів, і важкі віконниці повільно розійшлися. Величезна гірська гряда розкинулася до самого горизонту; снігові піки сліпуче блищали на сонці.

— Це потужно... — захоплено промовив Дін. — Дивись! Там щось летить? Чи мені здалося? — Лоя вказала пальцем у небо.

Удалині, майже на самому горизонті, повільно рухалася ледь помітна цятка. Дін підійшов до екрана спостереження і збільшив зображення. Це був дирижабль.

— Тривога! — скомандував Дін.

Воїни кинулися до входу, а герої продовжили спостереження. Судно повільно пливло до комплексу. На палубі — ні душі.

— Дивацтва тривають, — пробурмотів Дін.

Раптом ожив вузол зв'язку. З динаміка, крізь тріск статики, донісся знайомий голос:

— Говорить Барон Дванадцятий! Мене хто-небудь чує?

— Залізяка знайшлася! — радісно вигукнув Дін.

— Вимкни турелі, а то підстрелять його ненароком! — додала Лоя.

Дирижабль завис над плато. Униз полетів канат, воїни закріпили його і спільними зусиллями притягнули судно до землі. На палубі було тихо.

— Я тут... — донісся слабкий голос. — Допоможіть...

Воїн піднявся на палубу і виніс на руках Дванадцятого. Вигляд у дроїда був жахливий: проіржавілий корпус, загальмовані рухи.

— Привіт... — мляво проскрипів він, опустився на каміння і з гуркотом відключився. Енергія була на нулі.

Дванадцятого відтягли в майстерню. Здавалося, дроїд не бачив ремонту років триста. Зарядивши живлення і підлатавши системи, Дін повернув друга до життя.

— Так набагато краще, — бадьоро сказав дроїд через день, з'являючись на пульті управління. — Проклята Хвиля мене майже добила.

— Розповідай, — попросила Лоя. — Як ти тут опинився? Ти купив дирижабль у того негідника капітана?

— Навіщо купив? Угнав! — гордо відповів Дванадцятий. — Южан ви відправили на перепрошивку, а торговці без них безпорадні. Я влучив момент, трохи їх приголомшив, вивантажив у пустці й полетів. Золото я, до речі, зберіг... і трохи примножив. Вони мене розібрати хотіли, тож це була самооборона!

— Ладно, ніхто тебе не звинувачує, — усміхнувся Дін. — А як ти нас знайшов?

— Теж мені проблема! — дроїд змахнув маніпуляторами. — Сигнал із цифрами йде весь час, я його запеленгував. Подумав, навіть якщо вас не буде, почекаю — все одно з'явитеся. Піду лак пошукаю і суглоб треба змінити, де тут склади?

— Скрізь, — махнув рукою Дін. — Так? Відмінно! Я на ревізію! — і дроїд швидко зник у коридорі.

Дін замислився. Сигнал ішов весь час, але джерело вони так і не знайшли. Зібравши пеленгатор, він почав обстеження. Слід привів у кімнату з кайданами. За відірваною панеллю в стіні виявилася ніша. Там лежав дивний пристрій: саморобний передавач, зібраний із блока кулі-спостерігача та кількох батарей. Поруч лежав диск для проекції голограм.