Розділ 5 План дій

— Як ти, любий? Ти спав як убитий… — Лоя раптом осіклася.

Дін посміхнувся:

— Ну, в принципі, ти недалека від істини. Знаєш, чудово почуваюся, давно не було такої бадьорості.

З пораненого плеча з’явилася нитка Живого металу, згорнулася в маленьку пику, показала язика і сховалася.

— Ось і йому добре, — прокоментував Дін.

Почувся тупіт у коридорі, і до кімнати влетів Дванадцятий:

— Устиг! Іде.

Лоя торкнулася дроїда, хвиля пройшла як подих вітру.

— Звикаємо, — констатував Дін. — Що робити будемо?

— Я до корабля! — кинув дроїд і швидко потупав по коридору.

Лоя обійняла Діна:

— Я думала, що помру, — тихо сказала вона.

— Я так тебе розумію, — відповів Дін.

— Та як ти можеш зрозуміти! Я ж не вмирала! — обурено вигукнула Лоя.

Дін відвів погляд:

— Так, люба, ти права… тобі дісталося. Будь обережна.

— Та і тобі теж треба бути обережнішим, треба посилити свій захист. Де мій бронежилет?

— Алекс наче забрав, ходімо запитаємо.

Алекс зустрів їх за стійкою з широкою посмішкою:

— Доброго ранку, друзі! Як самопочуття?

— Чудово, — відповів Дін. — Сніданок?

— Звісно, і побільше.

— Гарний апетит — це ознака здоров’я, — повчально піднявши палець, сказав Алекс.

Нитка Живого Металу вискочила з плеча Діна, і маленька пика показала Алексу язика. Той стріпнув головою:

— Мило. Ну, а в принципі, чому дивуватися?

— Скажи, а де бронежилет Діна? — запитала Лоя.

— Та он надворі, на возі. Я ще не відмив від крові, — махнув рукою бармен.

Після сніданку вони вийшли у двір. Лоя ледь помітно здригнулася, побачивши засохлу кров на ножах, стрілі та… кольчузі. Дін із подивом підняв забруднену кольчугу:

— Суть речі не змінилася, змінилося призначення та можливості. А що там із моїм пістолетом… чи автоматом?

Вогнепальна зброя стала коротким гладіусом у шкіряних піхвах, гвинтівка Лої тепер була комплектом із трьох пілумів, крім того, поруч з’явилася легка тонка кольчуга.

— Цікаво, — перебираючи кільця кольчуги та оглядаючи пілум, — до чого нас готують або про що попереджають? До речі, дротик дуже зручний і збалансований, — сказала вона, приміряючись до пілума.

— Радий, що тобі подобається. Звична штука? — із сарказмом запитав Дін.

Лоя примружилася:

— Хочеш подивитися?

— А давай.

Вони вийшли на подвір’я. Алекс поливав воза зі шланга.

— О, нове обмундирування, цікавий вибір.

— Де можна спробувати? — запитала Лоя.

— А он двері в підвал, кидай.

Лоя зважила на руці дротик, швидко замахнулася і кинула. Пілум промайнув у повітрі, наскрізь пробивши важкі дубові двері.

— Нічого собі! — у захваті вигукнув Алекс. — Такого я ще не бачив. З вами краще дружити.

Лоя коротко кивнула, витягуючи застряглий дротик.

У двір вбіг, пританцьовуючи, Дванадцятий:

— Корабель у нормі! — весело крикнув він. — Але зв’язок поки не працює. Дивіться, що в мене з’явилося! — і показав невелику сокиру. — Не знаю, як нею користуватися, але виглядає чудово. І там ще такий довгий… — показуючи в повітрі маніпуляторами, — ну, такий на руку…

— Щит, — підказав Дін.

— Точно! Він. Що робити будемо?

Дін замислився:

— Пропоную перегнати корабель у пустку, там він, за ідеєю, не має сильно змінюватися. Алексе, у тебе є вогнепальна зброя?

— Ха! Треба дивитися, що хвиля принесла.

А хвиля принесла в арсеналі Алекса кілька автоматів, здоровенний кулемет, гранати та міни.

— Продай нам два автомати, гранати та кілька мін, — попросила Лоя.

— Та беріть, — байдуже погодився Алекс.

— Дванадцятий! — крикнув Дін.

— Що, господарю Дін? — пробурмотів дроїд, задкуючи з двору.

— Почекай, не йди.

— Справа в тому, що я згадав про термінову справу, дуже термінову, я скоро повернуся…

— Бароне Дванадцятий! — гримнула Лоя.

Дроїд приречено поплентався до Алекса, витягуючи маленький злиток золота.

— Самі витрати… добре хоч усі живі. Порахую відсоток зі знижкою, свої ж усе-таки.

Він простягнув злиток бармену.

— Віддай, — усміхнувся Алекс. — Віддай.

— Вибачте, маніпулятор заклинило, мабуть…

Дроїд зусиллям розлучився із золотом, проводжаючи злиток поглядом.

Корабель перегнали в пустку, розставили міни й сховали його під захисним полем.

— Ну, наче добре, — сказав Дванадцятий, установлюючи кілька камер і маскуючи їх. — Якщо камери не перетворяться на мотлох, то будемо спостерігати.

Я тут подумав, — почав дроїд, — а що як зробити повідомлення, зашифрувати його і просто відправити? Думаю, у пана Кімі є супутники стеження, ну хоч якийсь шанс.

Дін кивнув:

— Роби. Нам треба зрозуміти, що робити далі, зачіпок майже немає. Ми застрягли в глушині у світі, що постійно змінюється.

— А сигнал із жіночим голосом не зник? — запитала Лоя.

— Зараз перевіримо.

Дроїд увімкнув передавач корабля і почав шукати хвилю. Як і раніше, в ефірі був гармидер, але запис так і залишився в ефірі.

— Це означає, — сказала Лоя, — що на те місце, де стоїть передавач, хвиля не діє, і обладнання працює від постійного джерела живлення.

— Сигнал іде звідти, — Дванадцятий показав у бік високих гір удалині. — Точніше не скажу, запеленгувати точно можна лише підійшовши ближче.

Інтерлюдія

Голограма Гунна вклонилася Кімі:

— Пане, отримано зашифроване повідомлення. Думаю, від Діна та Лої.

— Зашифроване? Мабуть, є причини, — задумливо пробурмотів Кімі. — Розшифруйте, негайно доповісти. Щось змінилося?

— Ні, пане. Хвилі йдуть як і раніше, в ефірі хаос, продовжуємо стеження.

— Зв’яжися з Бездушними, попроси про всяк випадок корабель з екіпажем, тільки з тими, хто особисто знає наших героїв.

— Якраз хотів доповісти, пане. Корабель «Спис» і команда четвертого просять дозволу вийти на орбіту для підтримки.