15. Перемога!

   Терміново була скликана Рада Інталу, на якій ми і вирішили показатися світу і припинити цю всю політичну бузу.  Навіщо воно потрібно? Незабаром почнемо сонечка  продавати, так все саме собою стане на свої місця, і уряд Росії без нафто і газо доларів швидко покаже всім,  на що він здатен, а на що ні.  І не потрібно ніяких "апельсинових", чи там "березових", чи навіть "інтальських" революцій!  

   А доки перші компактні сонечка не почнуть зіскакувати з конвеєра  Інтальського заводу Штучного Сонця, рада Інталу ухвалив зняти фільм про життя Інталу в межисвіті і передати його в найбільші телекомпанії світу.  І повторно послати заявку в Нобелівський комітет.

   Ну, а "дорогий" уряд Росії, хоч і мало масу "дрібних" неприємностей у вигляді  всяких потішних санкцій і кривавих бійок, проте, хіхікав собі в кулаки і займався організацією союзу країн, що добувають газ,  плануючи створити щось на зразок газового ОПЕКа. Покричите, поскандалите, а зима незабаром прийде, та й потягнетеся в Москву з повинною, газу в царя-батюшки просити, нікуди не дінетеся!

    Більше всіх тішився міністр оборони, а особливо його племінник. Він нарешті помстився цьому нахабному містечку за його хамське, неповажне відношення до нього, самого, великого, неперевершеного племінника!  От вам і інопланетний витвір!  А дядечко так хвилювався, що його бомби не візьмуть! Лопнуло, як мильний міхур! Адже проти лому, чи там гарної бомби, та не однієї, немає прийому, хоч ти там і інопланетне чудо-юдо!

      Але недовго музика грала, недовго фраєр танцював!  Який жах і гнів відчув наш племінничок, коли всі телеканали світу показали цей нахабний Інтал, що сховався десь в іншім світі! Це був шок, це було відро крижаної води, це був провал.  Відбулося те, чого так боявся дядько - обісрались на весь світ, а мети так і не досягли. Та ще як показали конвеєр, з якого сходили перші будинкові енергоустановки, і  цього вискочку Ломінського, який нахабно сміявся, нашого племінника ледве не хватив удар.  І тому, коли показували фрагменти експедиції на Юнку і гарненьких таких, пузатеньких динозаврів,  то наш племінник вже виключив телевізор, він не міг на це все дивитися.

       Тепер всі сили Міста були кинуті на сонячний завод, що і будувався в три зміни, і працювати почав у три зміни.  Незабаром компактні енергоустановки потихеньку почали заповнювати всі склади, сараї та інші приміщення Міста. Ще трішки і можна буде  відкривати і  винахід, і технології виготовлення міні-сонечок світу. "Дайте  мені вічне джерело енергії, і я переверну весь світ!" - як любив говорити в той час мій Фелікс, але тільки вдома, сидячи у своєму улюбленому кріслі і задерши ноги в ляпанцях на журнальний столик.

     У нас у четвертому відділі теж були істотні успіхи. Ми інтенсивно почали задавати своєму підручнику питання про двері типу  Місто - кожне-місце-Землі, і незабаром стали одержувати деякі зрозумілі відповіді. Такі двері цілком можна було побудувати, використовуючи для них все той же "межисвіт", чи проміжок між тривимірними світами, де і ховалося наше Місто. Для тренувань ми обрали Землю+1, на якій можна було безпечно вигулькнути з межисвіту майже скрізь.

     Спочатку ми навчилися "ковзати в межисвіті", і вискакувати на Землю+1 де прийдеться, а потім навчилися  точно визначати місце, де хотілося б з’явитися. Самого межисвіту ми так і не змогли побачити, тому, що його фактично "не було", вірніше воно було, але віртуальне, взагалі, штука ця дуже складна, але двері в Париж нам незабаром вдалося побудувати. Далі то вже була справа техніки, а працювати в нас у Місті було кому.

     І потихеньку служба зовнішньої розвідки почала організовувати свої маленькі, поки що фіктивні фірми в кожній столиці кожної країни, для того, щоб потім через них почати продавати компактні енергоустановки. Звичайно ж, у кожну таку фірмочку будувалися двері прямо з Міста, з відділу збуту продукції. Дуже зручно, ніяких витрат на доставку!

      І раз вже Інтал вийшов з підпілля, так відразу Феліксові фізики з величезною радістю опублікували все, що хотіли у всіх своїх улюблених фізичних журналах. Залишилося зовсім нічого, маленька така, але дуже хитра штучка, після опублікування якої штучні сонечка кожен  мало-мальськи грамотний інженер може робити  чи ледве не в себе в гаражі. От цю штучку саме  першим усвідомив і впровадив мій Фелікс, і тому саме він повинний був виступити  в нобелівському комітеті.

    І хоча Фелікс, як перехідник,  міг у будь-який момент сховатися  в Місто, чи на будь-яку сусідню Землю, я дуже хвилювалася, адже куля,  пущена нишком, у спину,  занадто швидко летить, щоб встигнути відстрибнути в інший вимір.  Але нобелівський комітет гарантував безпеку і те, що  всіх присутніх будуть пропускати в приміщення  через металошукач.

     Фелікс пропонував і іншим своїм хлопцям йти з ним  у нобелівський комітет, виступити, покрасуватися на трибуні, але вони занадто боялися радіоактивного полонію. Адже тільки один мій Фелікс міг скакати по вимірах, а "успіхи" ФСБ у справі боротьби з "ворогами народу, честі і достоїнства" Росії були їм прекрасно відомі.  Німець Пауль сказав:

   -  Та ти що, пан Фелікс! Ваше ФСБ вже якщо труїть, так все навколо, не розбираючи! Он  у нас по всій Європі той полоній розвезли! І отруїти пристойно не можуть, криворукі! Вони його як начебто з пульверизатора розприскували, аби  не мало!  Ні, не потрібно мені тієї секундної слави, мені моя дупа дорожче!

   -  Так,  Фелікс, ми не підемо, - сказав молодий американець Роб. -  От як  все стане ясно, і сонця почнуть не тільки наші купувати, але і свої виробляти, тоді ми теж виступимо,  і взагалі, додому повернемося,  а поки що - вибач!

    Жарти жартами, а я, потай від Фелікса умовила Сидоркіна, щоб він побудував у залі засідань нобелівського комітету куленепробивну скляну хатку для Фелікса, і зобов'язав його тільки в ній виникати і з її читати свою доповідь.   Про всяк випадок.

     І от, Фелікс читає свою доповідь.  Зал заповнений вщент, під стенами суцільною стіною стоять, схоже, що всі журналісти світу.  Пан Ломінський виник на трибуні, оточеній прозорим, куленепробивним ковпаком,  прямо в залі нобелівського комітету. Доповідь викликала фурор. Маленьке сонечко в пробірці горіло тихим, ручним полум'ям увесь час, поки Фелікс доповідав, а потім довго  красувалося  в кожній газеті і кожнім журналі світу.