14. Атомна бомба.

    А тим часом Фелікс зі своїми фізиками почали будувати сонячний заводик - майже свічковий! Матеріали й устаткування тягали  з Землі+1 кружним шляхом через Юнку, там же не було ніяких проблем з порушенням повітряного простору і подоланням яких-небудь кордонів. Тільки циклопічні ящірки, безперервно жуючи, здивовано витріщали свої порожні очі на антиграви, що пролітали над безкрайніми джунглями Юнки.

    Фелікс був цілком щасливий, а от його молоді і сповнені амбіцій колеги нудьгували, їм хотілося друкуватися у всяких розумних журналах, хизуватися перед колегами-фізиками і друзями, і, нарешті, смертельно хотілося одержати нобелівську премію, так  виїхати не можна! Ну що ти будеш робити! Рада Інталу порадилась, і вирішила, що потрібно послати заявку в нобелівський комітет по Інтернету, може, світ присоромить уряд Росії, та він й одумається. Чи світове співтовариство ще як-небудь зможе розв'язати цю проблему. Скільки ж такий надважливий і надзвичайно потрібний винахід буде недоступний жителям нашої планети?

    Ну, послали наші фізики заявку на Нобеля, тема щось начебто "Холодне термоядерне джерело енергій, з демонстрацією діючого зразка" і сидимо, чекаємо. Але отут Каледін терміново збирає  Раду Інталу на екстрену нараду. Агенти служби безпеки, впроваджені в Москві, донесли, що дано команду евакуювати всіх жителів  із селища Тугай, що знаходиться за 300 км від Інталу. Цікаво! І в кулуарах урядових покоїв, де в Сидоркіна була своя людина,  пронісся поголос про атомну бомбу. О Господи! Це ж як потрібно чіплятися за владу, щоб взяти на душу гріх і холоднокровно знищити майже сто тисяч своїх же співвітчизників,  мирних росіян, що  так багато зробили для людства!  І Місто, дорогоцінний подарунок інопланетян! Інтал вжахнувся і запанікував.

    Каледін забрав у Фелікса всі зразки його міні-сонечок і встановлював їх у своїх ангарах на Юнці.  Служба безпеки звозила туди ковдри, продовольство, ліки, весь теплий одяг і взуття, що знайшли. Матусі з чадами почали атакувати антиграви, що йшли на Юнку, хоча на ній теж почалася зима. Не така, звичайно, як у нас зовні захисного ковпака, але температура впала майже до нуля, і йшов мокрий сніг. Я теж запанікувала, і тільки Фелікс був спокійний.

   -  Діана, заспокойся, я думаю, що анігви  побудували Місто на славу.  Невже ти думаєш, що захисна сфера  не витримає ядерного удару?

   -  Боюся, що не витримає! А радіоактивне зараження? Повітря яке буде?

   -  Ти ж знаєш,  я трохи розібрався із сонцем, тому я думаю, що істоти, що володіють таким рівнем технологій, тим більше багатомірні, не могли збудувати для нас не зовсім надійний притулок. Заспокойся,  ми в безпеці, я ручаюся, - сказав Фелікс дуже переконливо, і я погодилася з ним.

     Розумом погодилася, але материнська моя складова верещала і штовхала мене, злегка безумну, хапати дітей в оберемок і бігти в ті кволі сараї на порожній, холодної і засніжений Юнці.  Але я стрималася і зібрала весь наш четвертий відділ у нашій робочій кімнаті.

   -  Панове перехідники, що робити будемо?  - запитала я свій колектив.

   -  Я думаю, нам потрібно просити Місто переміститися на Юнку, - сказала Оля.

   -  Та я його вже давно прошу! - сказала я. - Тільки воно не слухається!

   -  Може бути, воно не вважає, що нам загрожує щось серйозне, - сказав Вовка.

   -  А відкіля воно може знати про атомну бомбу! - закричала я.

   -  Цікаво, а відкіля воно знає, що біленький порошечок у пляшці з під пепсі-коли - це віруси бубонної чуми, підкинуті нашим добрим і таким людинолюбним урядом, слугою народу? - жартував Макс.

   -  Точно, тарантулів воно не пропустило, а кота пропустило, - сказала Оля.  - Не таке воно дурне, наше Місто, воно все розуміє. Спокійно, люди, виходить, атомна бомба для нього не загроза!

   -  Та й мій Фелікс точно те саме каже, але я все рівно страшенно нервую і хочу драпати з дітьми звідси на Юнку!

   -  А може, не зважиться Кремль кидати на нас атомну бомбу? Адже яка ганьба буде на увесь світ! - сказала Оля.

   -  Оль, ну ти і наївна! Та той Кремль і так уже сто разів обгадився, зі своїм диоксином і плутонієм, та їм ганьба, як з гусака вода! Скажуть, нічого не знаємо, це НЛО летіло, та й упустило на Інтал атомну бомбу виробництва саратовського ракетного заводу,  - продовжував знущатися Макс.

   -  Так, у нас надія тільки на наше Місто. Давайте всі разом просити його переміститися на Юнку, - сказала я. - Давайте візьмемося за руки,  і будемо повторювати про себе координати Юнки в четвертому вимірі по шкалі  анигвів.

   -  Почекайте, зараз народ бігає сюди-туди Земля-Юнка,  возять продукти, дітей, а ми будемо скакати по четвертому вимірі! Давайте вже вночі, коли всі вляжуться та заспокояться, - сказав Вовка.

   -  Не думаю, що Каледін уляжеться спати, він до ранку буде переїжджати. Та й не повірить він, що ми зможемо заштовхати Місто на Юнку, - сказала Оля.

   -  Тоді давайте попросимо його хоча б о третій годині ночі припинити біганину, всім влягтися або на Юнці в ангарах, або на Землі і тоді ми почнемо, - сказав Макс.

   -  Домовилися! Дзвоню Каледіну, - сказала я.

    Я домовилася з Каледіним, він оголосив по  радіомовленню Інталу, що б всі  вночі знаходилися або під захисним ковпаком Інталу, або в ангарах на Юнці, і ніде більш. А я уклала дітей, завела будильник і завалилася спати, щоб о другій годині ночі бути свіжою і відпочилою.

     І приснився мені сон, начебто біля мене стоїть великий капловухий пес і дивиться на мене добрими очима, і мовчить. Але я чую його думки. Він думає, що він все прекрасно зрозумів про переміщення на Юнку, але зробити цього він не зможе. Занадто в нього, Міста, велика маса і занадто велика відстань по осі четвертого виміру до планети Юнка. Але навіть якби в нього, Міста, і була така енергія, то переміщення його до Юнки надзвичайно небезпечно для всієї багатомірної планети ЗЕМЛЯ, що від такого пересування його, Міста, може цілком загинути в глобальній багатомірній катастрофі.