13. Знову шастаємо між вимірами.

     До речі, про Олю. У неї та ще була історія! Половину зі своїх п'яти років пропажі в межисвіті Оля просиділа у в'язниці! За незаконний збут алмазів!  Розповім коротенько про неї. Оля заскочила на Інтал з вокзалу, тому  на місці її переходу побудували такий невеликий закритий зал прямо посередині вестибюля, і вона відтіля "ходила" на Інтал, і там її і приймали. Отож, вона не падала, не перекидалась у межисвіті, як я, вона просто потрапила на той самий вокзал, але тільки без свого персонального "залу очікування" з військовими.

   Вона не відразу усвідомила, що відбулося. Адже тоді ніхто з інтальських не знав, що існує величезна безліч паралельних світів. Оля подумала, що по якійсь невідомій їй причині її супровідні військові вирішили розібрати персональний "зал очікування". Але вона занервувала, тому, що цього разу вона несла повний рюкзак алмазів.  Хоча це були не оброблені камені, а просто брудні напівпрозорі камінці, але вони були дуже великі і тому дуже дорогі.  І дуже важкі, до речі, куди їх подіти? Оля поклала рюкзак у  камеру схову, та й почала дзвонити чоловіку, що часто зустрічав її з Інталу, а сьогодні його теж  не було. Телефон сказав, що номер неправильний. Дуже дивно. Тоді вона подзвонила мамі. Трубку взяла якась дівчина.

   -  Алло, а хто це? - здивовано запитала Оля.

   -  Я то Оля Воробйова, а ви хто? - відповіли їй і Оля з жахом усвідомила, що голос у трубці був дуже схожий на її власний!  Але і тоді вона ще нічого не зрозуміла.

   -  Що за жарти, -  тремтячим голосом сказала вона, - а де мама?

   -  Мама? Ніна Іванівна на чергуванні, -  чемно відповіли на тім кінці Олиним голосом.

   -  А Сашко? - ледве пролопотіла Оля.

   -  Дівчина, ви помилилися номером, ніякого Сашка в нас немає, - відповіла дівчина і поклала трубку.

   Оля вийшла на вулицю і сіла на лавочку подумати. У квартирі її мами якась дівчина не знає, хто такий Сашко? Власний чоловік Олі і, відповідно, зять Ніни Іванівни?   Може, це якась злодійка в квартиру забралася, поки мама на чергуванні? Тоді чому вона брала трубку і так спокійно говорила? Оля нічого не змогла придумати і поїхала додому.

    І, звичайно ж, двері їй відкрила вона сама, власною персоною, але тільки в махровому халаті і з книгою в руках. Наша Оля прямо на сходовій клітці втратила свідомість. Отямилася вона на власному дивані із шишкою на чолі, а поруч на стільчику сиділа вона сама, у халаті, з рушником на голові, бліда і злякана, номер другий.

     Загалом , вони почали  по черзі пити валеріанку і  з'ясовувати, що ж таке відбулося.  Наша Оля перша здогадалася, що до чого, адже вона знавала Інтал, тому вона зрозуміла, куди могли подітися ті перехідники, що пропадали раніш у "межисвіті", по інтальській термінології. Земля не одна! От головне, що вдалося зрозуміти нашій Олі.

   -  Оля, а ти не знайома із Сашком Кульчинським?

   -  Ні. А що? - здивувалася "місцева" Оля.

   -  А в тебе в групі хіба такий не вчиться?

   -  Ні. Хоча на другому курсі такий хлопець, здається, є. Руденький такий?

   -  Так. Мабуть, у вашому світі він по конкурсі в інститут не пройшов. А в моєму світі він вчиться в нашій групі, на четвертому курсі і вже два роки як ми одружилися. Раджу звернути увагу! І я, до речі, вже вагітна. Три місяці.

    І наша Оля піднялася, попила чайку і пішла на вокзал - спробувати  перейти  чи на свою Землю, чи на Інтал. Там то хоч все знайомо і Інтал - один! Так вона тоді думала.  І Оля почала своє крутіння по Землях.  Вона взяла з камери схову свій рюкзак і почала перехідничати. Але в неї знову нічого не виходило. Вона переходила і переходила, сподіваючись побачити "свій" вокзал і свою персональну залу очікування, але її не було. Вона штовхала пасажирів, які безупинно товклися у вестибулі, кілька разів падала, знову "крокувала" і знову попадала на той самий вокзал, без її  улюбленого, такого бажаного маленького персонального залу.  На всіх цих Землях уже була своя Оля Воробйова, а іншій тут нічого було  робити.

      І так вона кружляла дуже довго, поки не потрапила на Землю, де йшла війна! "О боже, тільки цього мені не вистачало!" - подумала Оля, вже зовсім знесилена і стрибнула ще один раз, трішки "назад", як її здавалося. Хоча вона  і була в шоковому стані і дуже втомилася, але  вже почала відчувати динаміку переходів,  училася "рахувати" і розпізнавати світи, як це робив Фелікс.  Цей останній стрибок привів її теж на чужу Землю, але мирну, таку, як її рідна.

     І Оля припинила свої "ходіння" по світах і вирішила зупинитися, хоч де-небудь, тому що зрозуміла, що Земель така величезна кількість, що знайти свою, все рівно, що голку в купі сіна.  Вона, похитуючись, вийшла на вулицю і знову сіла на ту ж лавочку. Лавка була зелена. У минулий раз вона була синя. Все ясно. До Олі дзвонити не варто, навіщо лякати ще одну людину. Трохи грошей у неї із собою було, і вона вирішила виїхати в інше місто і спробувати там якось влаштуватись. От паспорта в неї з собою не було, і це дуже погано. Зате був рюкзак алмазів. Але що з ними робити?  Але Оля вирішила подумати про це пізніше, а поки що вона взяла квиток на найближчий потяг у Москву і завалилася на свою полицю спати. 

    Загалом, на чужій Землі довелося Олі сьорбнути чимало горя,  вона пройшла всі кола пекла нелегалу, поки не знайшла людину, яка допомогла їй, звичайно ж, за величезні відсотки, продавати  її алмази. Якийсь час вона жила добре, купила собі справжні  документи померлої від наркотиків бомжихи, невелику квартирку в Митіщах,  народила дочку, і жила в цілому непогано,  але тут її  алмазний агент  і піймався, і  відразу ж вказав на Олю, як на джерело алмазів.

      Оля відразу вирішила для себе, що ні про який Інтал вона нічого говорити не буде, все рівно не повірять, тому  на всі питання слідчого, відкіля в неї стільки алмазів, відповідала, що знайшла їх  на смітнику.  Їй, звичайно, не повірили і засадили на два роки, разом з дочкою. І саме у в'язниці їй почали снитися інтальські сни. Вона просипалася вся в сльозах від контрасту між чарівними снами і жахливою дійсністю, і коли один раз вони з донею прокинулися в Нью-Інталі, щастю її не було меж.