10. Місто Інтал з’явилось на Землі!

     Ну і що, живемо далі, чекаємо, чим воно все закінчиться.  Я рідше стала бувати в Нью-Інталі,  і виникала прямо у своєму будинку, розглядала все ще і ще раз, приміряючись незабаром у ньому жити.  Було в мене таке сильне передчуття, що вже незабаром це відбудеться.  Я навіть речі почала пакувати - подарунки, одяг, іграшки, всякі штучки, начебто  особливо  і не потрібні, але милі серцю. Декілька разів я зустрічалися з Феліксом біля синьої кав’ярні - поговорити трішки ближче, ніж по телефоні. І от в одну з таких зустрічей до нас підійшла та сама сива дама  в мереживі. Тепер вона була з зачіскою й у халаті поверх нічної сорочки.

   -  Вибачите, але я вас тут вже бачила, і прошу приділити мені декілька хвилин, - звернулася вона до нас.

   -  Так, звичайно, ми слухаємо вас.

   -  Поясните мені, будь ласка, молоді люди, що це таке? - і вона  повела навколо себе рукою. І що я тут роблю майже щоночі ?

   -  Давайте спробуємо розібратися, - сказала я. - Фелікс, ти йди на завод, а я займуся жінкою.

   Фелікс пішов, а дама повідала мені наступне. Про Інтал вона нічого не чула, і не має до нього ніякого відношення. Зате був у її житті один загадковий випадок, який вона так і не змогла для себе пояснити. Вона один раз "роздвоїлася". Дама вона самотня, добре забезпечена, чоловіка генерала давно поховала і жила в добротному підмосковному будинку, ні в чому не відчуваючи потреби. Але один раз на вулиці її збила машина. Збила, не те слово. Вона просто на неї наїхала.

    -  Ви розумієте, Діана, ви ж уже зрозуміли, що я зовсім не дурка, маразмами-склерозами не страждаю, незважаючи на вік. Я прекрасно пам'ятаю, що "відстрибнула" всією своєю істотою з-під цих коліс просто в той момент, коли вони на мене вже наїжджали. Причому я  тоді вже лежала на дорозі колодою і фізично стрибнути ніяк не могла. Я це зрозуміла відразу ж, як тільки отямилася  - лежачи на тій самій дорозі. Сумочки в мене не було, і була глибока ніч. А під машину то я потрапила вранці!

     Я абияк піднялася і подибала додому, бачачи перед собою ці колеса і відчуваючи жах смерті.  Дім, звісно, я відчинити не могла, тому я просиділа до ранку на веранді в кріслі, адже було літо. Ранком я попросила сусіда зламати мені замок,  ще нічого не підозрюючи. Хоча він мені і сказав «Щось давненько, Лідія Федорівна, ми вас не бачили, дружина вже хотіла до вас навідатись, взнати, чи все гаразд» «Дивно» -  подумала я – «його дружина ще достатньо молода жінка, а така забудькувата. Тільки позавчора ми з нею розмовляли».

     Все було, як завжди. Але як тільки я зайшла у вітальню,  то в мене волосся встало сторчма. Шпалери були не ті. Я недавно робила в будинку невеликий ремонт, і довго вибирала шпалеру. Мені однаково  подобалися  два види,  і я ніяк не могла ні на якому з них зупинитися. Потім тицьнула пальцем навмання - от ці, та й вирішила проблему. Але в мене у вітальні були не ті шпалери! А інші, ті,  які я не вибрала тоді. 

      Я сіла і почала уважно розглядати все навколо. Деякі предмети і речі були ті і там, де і повинні бути, а інші ні, не такі і не там.  Я жінка дуже розважлива, упевнена у своєму психічному здоров'ї, і вирішила, що на світі буває все, потрібно просто поводитися  адекватно обставинам. Не все збігається? Ну що ж, нехай тепер все буде саме так! І я пішла в спальню. Але спальня виявилася замкнена зсередини. І я зрозуміла, що головні неприємності в мене ще попереду. Адже я защіпаюся в спальні на засув тільки на ніч! Замка, щоб можна було його закрити зовні,  на дверях спальні просто немає!  І я відразу зрозуміла, що я побачу в спальні, тому нікого не кликала, а сама ламала двері.  Загалом , коли я, нарешті,  зайшла в спальню, то в ліжку знайшла саму себе, точно таку ж, тільки  мертву і вже досить давно, тому що тіло вже  почало розкладатися.

   -  Так ви просто мужня жінка! Пережити таке, і зберегти розум, ясність думок. Я думаю так, що в момент смертельної небезпеки ви відстрибнули в інший, паралельний світ, і тепер вас намагаються повернути назад, на рідну вам Землю, саме ту, з якої ви вистрибнули в багатомірність. Саме тому  вам і снитися Нью-Інтал.

    Я почала коротенько розповідати їй історію Інталу, але дама померкла і зникла, вочевидь прокинулася. Через кілька ночей Фелікс привів даму, Лідію Федорівну, прямо до нас у будинок, вона хотіла продовжити нашу розмову.

   -  Розумієте, Діана, я не хочу сюди, у Нью-Інтал, мені і там добре, на тій Землі. Ніхто нічого не запідозрив, я живу, як і жила раніш,  і хочу і далі жити у своєму будинку на схилі років, я не переживу ще одного пересадження. Може, мені заяву яку написати, що, мовляв, я відмовляюся жити у вашому місті?

   -  Лідія Федорівна, яка заява? Кому? Богам? Суперрозвинутій расі всесвіту, для якої ми не більш ніж розтривожена мурашина купа?

   -  А що ж мені робити?

   -  Взагалі ж, наскільки я можу судити, вони прихильні до нас. І якщо ви не виберете собі житло тут, то може бути,  вас і залишать на місці. Це ж нікому не зашкодить, адже ж правда ?

   -  Буду сподіватися, Діаночка,  може бути, ВОНИ залишать мене в спокої.

   -  До речі, Лідія Федорівна, а що ви зробили з трупом хм... себе?

   -  Ой, не питайте! Це було жахіття. Але я можу бути холоднокровною і розумною, якщо це необхідно. Що я могла придумати? У мене в сараї був невеликий підвал, колись ми тримали там овочі, але потім потреба в ньому відпала,  і він пустував. Я і затягла труп себе туди, разом з постіллю. А в нас на ділянці дуже давно  лежала купа піску, ще чоловік мій покійний хотів щось будувати. Я потихеньку той пісок носила в підвал, поки весь його і не засипала.  Тепер обходжу той сарай десятою дорогою.

  І    я прокинулася. Лідію Федорівну я більше не бачила, але Фелікс бачив її ще кілька разів, вона байдуже сиділа на лавочці біля озера, і дивилася собі на коліна. Але взагалі ж, якщо подумати, то Валька Барабашова теж не з нашої Землі, а квартиру собі вибирає в Нью-Інталі, виходить, наші боги - добрі і враховують бажання маленьких комашок. Тому вони і не будуть протикати нас шпилькою для своєї колекції! Ця думка мене дуже заспокоїла.