3. Фелікс вийшов із підпілля.

    Потім весь цей шум-гам трішки затих, і я нишком, через чорний хід  почала вибиратися з розподільника і знайомитися з Інталом далі. В перший же такий вихід я побачила Фелікса, що  зі хмурним виглядом стояв під стіною.

   -  А, Фелікс, привіт! Чому ти не підходив до мені так довго? Ховався, чи що?

   -  Та, розумієш, роботи багато було. Весна, сніги тануть, мухи відроджуються - промурмотав він, не піднімаючи очей.

   -  А що, тепер роботи менше стало?

   -  Та ні, просто я подумав, що тобі зараз загрожує небезпека - і він підняв на мене свої сині очі.

    Я все зрозуміла. От чому він не дивиться на мене! У цих тихих синіх озерах я прочитала те, що він не в змозі сховати. Будь-яка дівчина, якщо вона не цеглина, розшифрує такий погляд. Це любов, причому сильно запущена стадія! Коли це він устиг?

    -  Яка така небезпека? - прикинулася я чайником, навіщо людину лякати своєю проникливістю.

    -  Ну, ти не знаєш, що в нас тут страшна проблема - це жінки, які  залишили там, на Землі,  дітей, особливо маленьких. Вони ж практично всі психічно хворі, рідко кого вдається зацікавити роботою, новим життям. А в основному вони всі б'ються головою об стінку і постійно виють - це жах! І я їх розумію, - він знову опустив очі і замовк.

    -  Так, я бачила один раз на вулиці жінку, вона несла на руках і колисала ляльку, пошиту з ганчірок, і погляд у неї був дуже дивний, - сказала я.

    -  А це може бути й інша наша проблема. Ми тут всі стерильні стаємо. Чоловіки теж переживають, але якось спокійніше, а багато хто з жінок років під сорок теж занедужують психічно. Жорстокий інстинкт,  адже бездітність тут - не наша  провина, а покарання  все рівно таке жорстоке.

    -  Та звичайно, веселенька планета, а відразу і не скажеш, така красива, чиста, як сніжна королева!

   -  Діана, тебе ж попереджали, що б ти нічого не їла і не пила місцевого?

   -  Так, звичайно, я знаю. Всі перехідники на Землі мають родини, дітей. Але мене це поки що особливо не колише.

    -  Це поки, ти ще дуже молоденька.

   -  Фелікс, а чому ти не повертаєшся на завод кханів? Швидше б з тобою запустили корабель їх космічний, може бути, до Землі долетіти змогли б?

   -  Долетіти... Ми давно вже передали фотографії зоряного неба Інталу для розшифровки на Землю.

   -  Ну і що?

   -  Та те, що нічого схожого, не тільки на нашу галактику, але навіть на наш всесвіт. Це зовсім інший світ. Може паралельний. Може інший вимір багатомірного світу. Хто знає? Але долетіти не можна, ніяк...

    -  Ну і справи. Ну, нічого, що-небудь придумаємо! Я тягати людей, зрештою,  буду.

    -  До речі, я вже думав про це. Я ледве з розуму не зійшов, коли ти нареченого потягла.  (Ага, стежив все-таки!). Не буду уточнювати - ти не повинна нічого поганого про це знати, оптимізм, позитивний настрой, впевненість -  це твої плюси. Нехай вони завжди будуть з тобою. Он, Захарич уже двадцять років тягає, і нічого - повний порядок!

   Фелікс знову обдав мене хвилею свого закоханого погляду. Це штука, я вам скажу, дуже сильнодіюча, як би чого не вийшло

   -   Добре, охороняй мене і показуй заодно Інтал.

   -   Так,  це чудесна планета,  я її дуже люблю! - очі Фелікса зайняли теплим волошковим світлом.

     І от з цього часу наші короткі прогулянки по Інталу стали цікавими і змістовними.  Якось всередину Каледінського кабінету пробралася Аліна й умовила Сивого випускати мене іноді до Катьки в підсобку.

    -  Ну, ви  командор, нам просто кисень перекриваєте. Ми вашу Діану не з'їмо, а сторонніх нікого не пустимо, тим більше цих скажених бабів.

     І мій магазин "Дівоча радість" продовжив свою роботу.  І відразу ж Аліна задає мені питання:

    -  Діана, а чого це ти з Феліксом-чокнутим водишся, що, не можеш собі красивішого хахаля знайти?

    -  Ніякий він не чокнутий, він дуже начитаний, розумний хлопець. І красивий. І не хахаль - просто друг.

    -  Ой,  чи може дівчинка - скільки тобі рочків - дев'ятнадцять-двадцять? Дружити з хлопчиком під тридцять? Ой, я умру від сміху - друг! - веселилася Аліна.

    -  Діана, ти, напевно, не знаєш - сказала Катя - у нього трагедія була особиста - його дівчину муха з'їла майже в нього на очах. Він після того дійсно - трохи чокнувся, лікували його довго, потім він від людей ховався, довго сам жив у своєму замку,  а потім почав мисливцем на мух працювати, але все рівно ні з ким не розмовляв.

    -  Так,  я чула про це, всяке в житті буває, але мені подобається з ним спілкуватися - він дуже цікава людина.

   -  Та й нехай,  що подобається - те подобається. І тема була вичерпана.

    Один раз, коли дівчиська щосили потрошили мої кишені, зі скрипом відкрилися дверцята шафи і відтіля вивалилася червона скуйовджена тітка. Вона сходу ляснулася на коліна, грузно підповзла до мене й обхопила за ноги.

   -  Діана, врятуй мене! Ти моя остання надія, - низьким, охриплим голосом     сказала вона. Вислухай мене, благаю!

   Я оторопіла, дівчата притихли.

   -  Я заскочила в діру не по своїй волі. Двоє діточок: Серьоженька - сім рочків і  Інночка п'ять рокчів, чоловік алкаш, батько алкаш і напівпаралізована мати.  Діточки мої, соколики, з голоду помруть! - вона придушено заридала і захиталася  із боку вбік , разом із мною. Потім трішки заспокоїлася, зібралася і   продовжила.

   -  Я працюю тут, як віл,  на шахті, на найважчій  роботі, вже заробила прірву грошей.   Але ця пошта! Ця срана пошта! Всі листи і грошові перекази повертаються! Не  знайдений адресат! Як, вашу матір, не знайдений? Село Соснівка, Подлужский район,    Білгородська область, Сєдєльнікова Єфросинія Іванівна. Господом нашим  заклинаю, віднеси мене туди, зайка моя, всі гроші віддам, життя віддам!

   -  Кликати тебе як? - запитала я.

   -  Барабашова Валентина.

   -  Валентина, я тобі обіцяю! Перестань ридати! Чуєш? Я обіцяю, незважаючи ні на що, я тебе з першою ж нагодою  віднесу! Зв'язок будемо через Катю тримати. А всім мовчати, ні звуку, ні півсловечка про це!