2. Я - перехідник між вимірами!

        Ну, я дівчинка слухняна. Збігати додому потрібно, одяг собі взяти, Каті светр, замість обпльованого мухою, одногрупникам розповісти... Ох, не повірять! Знову, Діана, брешеш, скажуть. А я і не брехала ніколи, просто в мене творча уява. Ну та добре, поїхали! Я закрила очі. Я біжу на катер, біжу, біжу, стрибаю! Бух! Добре стрибнула! Аж звалилася. Відкриваю очі. Слава богу - мужики інші - сміються, скачуть!

  -  З підвищенням нас, добродії, з нормальним "сидячим" життям!  - кричали вони і розглядали мене, як дивовижну тварючку.   Ну, я їм, звичайно,  декілька реверансів зробила і кніксен на додачу.

  -  Рядовий Діана Величко прибула! - відрапортувала я, щовкнувши каблуками кросівок. Мужики були хоч і були у формі річковиків, але вже дуже постава військова їхня в очі кидалася.

  -  Ти дивися, дівчина яка бойова виявилась, ні тобі непритомностей, ні сліз.

  -  Які сльози, що ви, я до цього давно готова - фантастику з дитинства читаю -   поначиталася всякого.

  -   Капітан, тобто , вибачите, майор Пряхін!  - сказав  рудуватий    хлопець.  - Може, давайте відразу її перевіримо, на Інтал відправимо - щоб точно  знати, що вона двосторонній перехідник, чи ні? Га?

  -   А ти, Петрухін, здається більше всіх мрієш хату в Кременчуці одержати,   що, набридло молодій дружині за тобою по полях, по лугах скакати, ловити те, не  знаю що? - сміявся чорнявий чоловік.

  -  Тихо, тихо, добродії, зачекайте, рано ще радіти, - сказав Пряхін.

   -  Діана, розумієш, - сказав він, звертаючись до мене, - у нас, ловців "зябликів" (перехідників тобто ), є одне гарне правило. Та бригада, що  "піймала" двостороннього перехідника, одержує підвищення по службі і квартири поблизу від зони переходу. І починає жити, як  нормальна людина, супроводжує вантажі з перехідником, а не скаче, як  блоха, причому майже завжди даремно.  Так що ти наша надія і благодійниця. От ми зараз тебе оформимо, обмундируємо. І спробуємо на Інтал себе зганяти. Ага, ще! Діана, це все таємниця - ти зрозуміла мене, нікому ні слівця!

  -  Та зрозуміла, зрозуміла. Додому мені потрібно збігати, мамі сказати, одяг взяти - там холодно!

  -  Додому ми тебе на газику підкинемо, а цей одяг потрібно залишити,  перехід краще йде в тім самім одязі.

   -  Не хвилюйтеся, перехід на Інтал у мене обов'язково вийде, у мене от що є, - і я показала їм крильце.

   -  Ну, дівка, вогонь! За п'ять годин заміж устигла вискочити! - сказав чорнявий мужик.

   -  Який заміж? Я з цією людиною всього п'ять хвилин поговорила, він мені просто на пам'ять подарував.

   -  Так на Інталі подарувати на пам'ять крильце інтуки - значить заміж запросити.

   -  А звідкіля я можу це знати?

-    А хто дав крильце?

  -  Хто, хто, дід Піхто, може, я назад віддам, - сказала я і сховало крильце в кишеню.

  -  Діана, зараз додому, пообідаєш, потім, якщо зможеш, відразу сюди, може перехід вийде, хоч один. Добре?

   -  Так, звичайно, ввечері мені робити  нічого - всі мої друзі на Шаламаї.

   -  Так, товариші, швиденько в газик, Діана, Павленко і я. Всім іншим готувати апаратуру реєстрації!

     Ми вийшли  з нашвидку обладнаної халабуди і сіли в газик. Я була важлива персона, я це люблю! Мені б тільки повиступати!

      Газик  швидко примчав нас додому. Мамі я сказала, що спізнилася на катер, а замість того я влаштувалася на роботу в порту. Товариш майор показав документи, начебто він заступник начальника річпорту, і сказав, що бере мене тимчасово на роботу на пів ставки діловодом, що він тут недалеко живе, і підкинув мене, і що завтра з ранку і до обіду я вже працюю. Мама трошки здивувалася, я то збираюся кожне літо злегка попрацювати, але якось чисто теоретично, а сама все більше по пляжах та кав’ярнях ходжу з друзями.  Товариш майор - от де брехло - був сама чарівність і добропорядність. Мусіка обвів навкруг пальця і поїхав. А я сіла перекусити і перекусила - злопала все, що знайшла на плиті й в холодильнику, це вам не ящірки смажені! Шкода, що розповісти не можна нікому - це вище моїх сил!

  -   Мусік, я піду до Олі, а потім  - гуляти!

  -   Йди, Дінуся, тільки щоб об одинадцятій годині була вдома!

  -   Єс, оф кос!

    Одяглася я як на гульню, а теплий одяг і светр, майже такий, як у Каті, у пакет склала.

   Вибігла за хвіртку, а газик уже стоїть, чекає, як миленький. І товариш майор лисину витирає хусточкою. Я сіла, як високородна принцеса і ми поїхали. Сарай, поки нас не було, якось підріс і посоліднішав - його якісь дядьки оббивали дошками і фарбували. Я продефілювала всередину. Всі возилися з якимсь рюкзаком, щось туди пхали, виймали і лаялися.  Майор на них прикрикнув:

   -  Я вам сказав 18 кг і ні грама більше - це дівчисько, а не якийсь громило - більше не можна!

    Я поверх свого одягу натягла теплі штани, два светри, джинсову куртку, накинула той самий рушник на плечі, крильце інтуки в кишеню.

    -   Я готова, давайте свій "тормозок".

Мужики зважили тормозок, там було рівно 25 кг.

  -   Давайте, я не казкова принцеса, що ріст, що вага - не переломлюся під вашим рюкзаком.

      Вони начепили на мене рюкзак, тугенько затягли ремінці. Ну, ні, з цим вантажем стрибати я не буду, ще звалюся - а там прилади, хімікати. Я просто ступну. Я закрила очі, опустила руку в кишеню, доторкнулася до крильця. Побачила Інтал. Зелене небо, море, сонце, ящерів,  що танцюють.

      Зробила великий крок. Запахло морем і снігом. Я вже тут! Я була перед центральним розподільником, біля скульптури з танцюючими ящерами. Чудово! Я буду завжди тут з'являтися. Вони мені дуже подобаються. З дверей розподільника вибіг Сивий зі своєю бандою, радісно й обережно зняли з мене "тормозок" і повели всередину, теж утираючи піт, хоча на Інталі не 30 у тіні, як у нас.

      Так почалося моє "перехідне" життя. По чотири години на день я працювала "діловодом" у порту, за цей час я робила три переходи туди-сюди з півгодинним інтервалом, а інший час проводила як звичайно влітку - пляж, кав'ярні, танцюльки - нічого особливого. На роботі було набагато цікавіше, хоч і 25 кіл на горбі, і в кишенях розсовано купа помад, тіней, дезиків і шоколадок для Каті й інших дівчат - ну гинуть люди без косметики на Інталі! Та кофточок-ліфчиків-колготок вдягнено по 5-6 пар, от кхани якось ліфчиків не носили і не налагодили їхнє виробництво, а дівчатам що робити накажете?    На Інталі всі одержували зарплату в рублях - але куди її витрачати? З Землі перехідники тягали тільки гостро потрібні речі, їли там інтальську рибу і фрукти, та вирощували земні овочі і пшеницю.  От сьогодні, тільки зняла рюкзак - а в кабінет уже заглядає Свєтка - перша по черзі на сьогодні. Схопила мене в оберемок і до Катьки в підсобку