Сімнадцятий розділ

«НОВИЙ ДЕНЬ»

Майже увесь день і довгу ніч, мати з батьком рятували Надійку відігріваючи її, ставлячи теплі компреси, розтираючи горілкою і відпоюючи різним чаєм. То з лимоном, то з обліпихою, то з малиною, і ще з безліччю іншими смаками. Бабуся Марина приходила та радила дієві народні методи лікування. Вони все перепробували й на ранок дівчинці справді стало краще. Після такої темної ночі виглянуло яскраве сонечко, що освітило довкілля. Брати були сама ласкавість й так турбувалися, що лише під ранок поснули. Надійка вирішила нікого не будити та тихенько зібратися до школи. Але не невдалось, бо мати, яка мала чуткий сон, стрепенулася біля ліжка доньки:

— Сонечко, ти це куди? Як ти себе почуваєш? Щось болить?

— Та ні. Навпаки, ви мене так гарно полікували, що мені сьогодні навіть краще, чим зазвичай. Такий гарний день. Тим паче, що сьогодні навчання. Я не хочу пропускати школу.

— Але ти ще така слабка, — непокоїлась мати.

— Нічого, мене Яринка відведе.

— Не видумуй, їди до ліжка.

— Та я й не жартую. Все чудово, ось температуру перевір.

— Зараз-зараз, — і мати пішла за градусником.

Раптом якийсь неприємний звук мов ножем різонув вуха. Дівчина аж примружилась, до того він був нестерпний. Проте вона удала, ніби нічого не сталося, адже повернулася мати.

— З тобою точно все добре, бо виглядаєш ти зараз так собі.

— Дякую, мам, — змучено усміхнулася донька. — Гаразд, тоді я побігла.

— Будь обережною. Шкода, що Василь вже на роботу пішов. Він би її стримав, — в пустоту промовляла мати.

Сьогодні вже не було такого морозу як вчора. Навпаки стало набагато тепліше. Перемінливий цей місяць. Шлях минав повз такі знайомі місця. Скільки приємних спогадів вони тримають у своїх надрах. Тут Надійка замислилась про своїх друзів, які їй так допомогли учора. «Щоб я без них робила? Замерзла напевно б до смерті. Невже Уляна навмисно мене штовхнула? Невже хотіла, щоб я втонула? Чи така сильна її ненависть? Колись вони разом так весело проводили час… А тепер дійшло ледве не до вбивства. І чи варта ця сварка життя? Звичайно ні. Мені набридло сваритися. Я хочу спокою. Нехай вони щасливо живуть з Костею. Мені й думати про нього не хочеться. Він ніяк не міг вирішити хто йому подобається, а страждати маю я».

В цих роздумах дівчина й не помітила як зійшла в низину перед гіркою. Колись у це місце за часів війни потрапив снаряд. Залишилась вибоїна, як шрам на тілі воєнного. Часто сюди спускалися тумани. Сьогоднішній день не став виключенням — почав розливатися густий туман. Він густішав на очах й скоро ставав як молоко. Дівчина перестала бачити навіть власні ноги. Її накривала паніка. Надійці здавалося, що вона знову чує ті самі голоси, що й вчора. Туман накрив її повністю. Коли вона хотіла закричати, то хтось вхопив її за руку. Почувся знайомий голос Яринки.

— Гей, не бійся, це я. Пішли проведу тебе. Разом не так страшно.

Надійка заспокоїлась. Дійсно туман ніби таїв на очах. Чи то вони просто піднялись у гірку.

— Як ти себе почуваєш? — поцікавилась подруга.

— Напрочуд добре. А ти як? Оговталась після вчорашнього?

— Здається. Ти нас так налякала. Що на цю Уляну найшло? Може вона якась ненормальна? Може їй в психлікарню треба? — не вгамовувалась Ярина.

— Не знаю. Самій страшно. На що вона здатна важко уявити, — по шкірі Надійки пробігли мурашки.

— Тобі слід бути обережною, — застерігала подружка. — Я буду насторожі якщо що.

— Не думаю, що в школі вона наважиться щось подібне втнути.

— Хм, в школі може й ні, але ви ж сусіди. Тому будь напоготові. Я чула за ту бійку, її батьків сьогодні викликали до директора. Як ти знаєш  він ще не відійшов, тому зустріч відкладається. А твоїм повідомили?

— Так, їх сповістила Ольга Дмитрівна. Коли класна пішла, вони звичайно сказали, що так не можна. Однак я переповіла як насправді було діло. Тато ледь-ледь усміхнувся й промовив, що в мене чоловіче виховання. Мама цитькнула на нього і продовжила виховну бесіду. Загалом я і так зрозуміла, тому не бралася вчора з нею сперечатися.

— Але вона все одно втягнула тебе у свої ігри. Ух, нехай тільки попадеться мені на очі! — пригрозила кулаком Яринка.

— Не чіпай її й так халеп вистачає. Всього-на-всього за три дні я взяла участь в бійці, пережила підпал та ледве не втопилася. Чи не забагато пригод, як вважаєш?

Ярина усміхнулася:

— Й справді навмисно не придумаєш.