Чотирнадцятий розділ

«ПОЖЕЖА»

Збори в школу сьогодні викликали тривожність. Надійка гадала, поки збиралася: «Що ж буде? Як тепер їй спілкуватися з Костею? Як на неї відреагують однокласники?». В таких міркуваннях, вона тричі збирала портфель, бо щось забувала, а щось навпаки докладала. Простояла хвилин зо п'ять біля шафи, обираючи що вдягнути. Після ще незліченну кількість разів перероблювала зачіску, адже кожен раз була невдоволена результатом. Такими темпами стало зрозуміло, що вона запізнюється. Що означало тільки одне — зайде до класу після дзвінка і всі погляди будуть спрямовані на неї.  Це саме те, чого вона так не хотіла. Тому потрібно поспішати. Взявши зі стола стиглу грушу, Надія вискочила назовні. Прийшлося снідати на ходу.

Вночі напевно були перші заморозки й тому все навкруги вкрилося інеєм. Маленькі білі колючки обліпили все живе. Ще вчора на маминій клумбі пишалися пізні троянди, а сьогодні вони знаходились ніби в кришталевому полоні, що поступово забирав їх останній аромат. Стежка, якою мала йти Надійка, виблискувала сотнями кольорів. Як переливалися на сонячному сяйві ці малі кристали! Та перш ніж відправитись на навчання, дівчинка помітила прив'язану, на одній з гілок старої клуні, якусь записку. Хоч Надійка відрізнялася гарним зором, але все ж таки лист помітити було б складно, якби не одна деталь — червона стрічка, що виділялася на білосніжному полотні. Це явище так вразило Надійку, ще більше ніж заіндевілий двір. Пробираючись крізь кущ шипшини, з якого спурхнули лякливі горобці, вона ненароком наштрикнула палець. Відтінок крові, що виступила з маленької ранки, ідеально підходив до картини в цілому. Багряні ягоди шипшини, червона стрічка та краплі крові на поколотих шипами пальцях. Відв’язавши листа дівчина поквапилась на заняття.

Дзвоник вже давно виконав своє завдання й спокійно відпочивав на столі вахтерки. Піднявшись по сходах, Надійка опинилася перед дверима кабінету літератури. Перевівши подих від тривоги, вона тихенько постукала. Вчителька дозволила зайти. Її нічний жах втілюється наяву — всі погляди привернуті до неї. Як хочеться щезнути, однак вчителька вказала її сідати на місце. Дівчина поплелась до парти. Весь урок вона просиділа дивлячись у вікно і блукаючи у думках. Щоки її палали, бо всередині було так гаряче, що на лиці навіть проступили крапельки поту. Спіткнувшись о згадку про лист, Надійка планувала, як на перерві разом з Яринкою прочитає послання від таємного незнайомця. Хоч незнайомець, це не зовсім відповідне слово, адже у селі всі один одного знають. Тож слід визначити, хто пише всі ці таємні послання. І головне навіщо?

На щастя урок пройшов спокійно. Щойно дзвінок сповістив про перерву дівчинка наважилась роззирнутися навкруги. Винуватця проблем не було поблизу. Яринка звернулася до подруги:

— Як ти?

— Нормально. Я тобі хотіла дещо показати. Пішли вийдемо в коридор.

Як тільки було знайдено тихе місце, Надія відкрила свій секрет:

— Дивись, що сьогодні знайшла на нашій яблуні, — вона розгорнула складений в трубочку папірець. 

Дві пари очей одночасно пробігли по рядках записки:

«Надійко, ти не переймайся за титул. Хоч тобі не вручили корону, але ти — королева мого серця».

— Здається, це вже щось особисте, — зніяковіло прошепотіла Яринка.

Надійка стояла, нахилившись над листом, червона мов буряк. Як зненацька, за плеча почувся голос: «Що це ви тут читаєте?» від якого вона аж підстрибнула на місці.

— Не твоє діло, Уляна, — відповіла Давиденко.

— Як нечемно. Я думала ми подруги, — уїдливо обізвалася Уляна.

А повернувшись до Надійки додала: — Шкода, що ти зникла вчора. Втім приз потрапив в руки мені — справжній королеві.

Знущальна посмішка спотворила гарненьке личко Уляни. Надійка стояла спантеличена такою промовою. Ще ніколи до неї не зверталися з подібною зневагою. Їй хотілося повернутися до класу, щоб вийти з курйозної ситуації, але супротивниця перегородила шлях відступу.

— Ну що сказати нічого? Так я тобі допоможу продовжити нашу інтелігентну бесіду. Скажи, це через тебе Костя сьогодні до школи не прийшов?

— Я не хочу з тобою розмовляти, — рішуче виразилась Надійка. — А тепер пропусти мене!

— Чи я перешкоджаю? — з награною ввічливістю відступила Уляна. — Проходь, будь ласка.

Тільки но Надійка ступила крок і занесла ногу для другого, як зустріла перепону у вигляді підніжки. Це вже було зовсім нечемно та підступно. Надійка випросталась ничком на підлозі коридору. Від шуму її падіння, кожен хто був там присутній привернули увагу до сцени, що розгорталася. Перелякана Яринка відразу кинулась на допомогу подрузі.

— Ти… Ти… Ти — змія. Справжнісінька змія, — ображено схлипувала Надія, але тут же несподівано вхопила Уляну за її короткострижені локони.