Одинадцятий розділ

«ОСІННІЙ БАЛ»

Шурхотливим килимом шли дві подружки до школи та доповнювали заразливим сміхом картину прекрасної осінньої днини. Весело воркуючи, ділячись секретиками та думками, вони не помічали як плинув час. Ось одна з них поглянувши на пунктуальний годинник, шаленіло перевела погляд на іншу.

— Божечки, до початку уроку лише п’ять хвилин, — в паніці прошепотіла Яринка.

— Тоді наздоганяй, — на бігу прокричала Надійка.

Пишні кучері розвивалися по вітру. Осіння прохолода освіжала і підбадьорювала. А навкруги все багровіло від насичених червоних, жовтогарячих, навіть фіолетових кольорів. Береза, на дорозі перед школою, й та розпустила свої золотисті пасма. Кожен листочок ніби поглинав останнє проміння сонця. Яскравого кольору пальто все наближалися до триповерхового будинку.

— Я знову виграла, — переможно вигукнула Надійка.

— Ти махлювала, обрала коротшу дорогу, зізнавайся! — з вдаваною образою вимагала Ярина.

— Ти просто не вмієш програвати.

— Це справді так. Я ніколи не здаюсь.

Надійка дбайливо змахнула з голови подруги жовтенький листочок тополі, який заплутався в пишних кучерях і живо контрастував з яскраво рудим волоссям.

— Якби я була художницею і в мене замовили написати портрет Осені, то її прототипом беззаперечно стала б ти.

— Ще скажи, що якби присуджували звання «Королеви осені», то я стала б переможницею.

— А це чудова ідея!

— Що саме?

— Вже майже середина жовтня, а в нас досі не було осіннього ярмарку.

— Так це треба негайно виправляти. Сьогодні ж узгодимо все з адміністрацією школи, намалюємо плакати, зробимо оголошення по класах і … — нові ідеї все швидше і швидше злітали з вуст Яринки. Її запалу вистачило б, щоб організувати зустріч англійської королеви.

Того ж дня робота закипіла. Адміністрація з великою охотою дозволила цей захід, а також наступний після нього осінній бал. Яринка, в якої завжди під рукою були фарби та пензлики, нашвидкуруч намалювала плакати та розвісила їх по коридорах. Листівки з оголошеннями розліталися як маленькі пташечки. Ось одна з них спустилася до наших ніг. Давайте поглянемо, що ж там написано.

«Запрошуємо усіх охочих, активних учнів нашої школи та старанних помічників своїх батьків, на осінній бенкет.

Для учасників, це шанс похвалитись своїми успіхами в господарській сфері, а для потенційних покупців — час насолодитись смачними стравами. Зібрані кошти підуть на допомогу дитячому будинку. А після буде влаштований
осінній бал, де ми оберемо його Короля і Королеву.

Для запису на участь звертатися до «креативу» «9-А» класу: Надії Василюк та Ярини Давиденко».

День минав в клопотах. Треба було за такий короткий час організувати ціле свято. Але досвід в дівчат вже був. Вони вирішили поділити обов'язки між собою. Надійка відповідатиме за організацію ярмарку, а Яринка — балу. Настрій в обох був творчо-піднесений. Нові й креативні ідеї роїлися у двох кмітливих голівках. Час від часу вони сплескували руками від осяяння нової. Після творчої ейфорії настала непримиренна реальність. Часу обмаль, матеріалів також, а охочих виступати й зовсім на пальцях однієї руки перерахувати. Однак запальний дух нікуди не подівся. Дівчата звикли з гордо піднятою головою виходити зі складних ситуацій, тож вже розмітили план дій, написали всі необхідні матеріали, їх вони підшукають вдома та змайструють з підручних засобів. Чуєте? Вони вже підбивають підсумки.

— Плакати намалюємо, стрічки та дощик, що для новорічних свят, потрібно взяти з підсобки, назбирати листя, жолуді й поробити гірлянди, ще підійдуть китиці калини…

— Я принесу скатертини та рушники з дому.

— Я також, якщо буде замало в бабусі запитаю.

— А мені потрібно зустрітися зі всіма учасниками та обговорити святкову програму. Влаштуємо репетицію. Як гадаєш вони встигнуть підготуватися?

— Дуже на це сподіваюся, — зітхала Надійка. — До тебе вже хтось підходив?

— Сестри Верескові з піснею, дівчата з «7-б» класу щось станцюють, наша Лариса прочитає віршик, та й здається все…

— Малувато, — з розпачем відгукнулася подруга. — Що ж робити?