Сьомий розділ

«МАЙСТЕРКЛАС ВІД НАДІЙКИ І ЇЇ ТЯЖКИЙ ВИБІР»

Надія бігла затемненою вулицею не розбираючи дороги. Бігла закривши лице руками, а ще, як на зло, мерехтів дощ. Поодинокі ліхтарі розгойдувались з поривами вітру і розсипали на асфальтовані ділянки дороги світло, мов золоті зерна. Дівчина мусила зупинитись біля старого дуба, з якого ще не спало багряне листя. Вона сіла на дерев’яну лавку, яку дбайливі жителі змайстрували на мальовничому місці, та почала промотувати в голові події дня…

Після школи вони з Уляною вчилися ліпити вареники (Уля не пішла на заняття, бо мала якісь проблеми з документами). Дівчата з нетерпінням чекали цього майстер-класу. Надія, щоб показати новій подружці свої рецепти, а Уляна, щоб нарешті навчитися тому, чого так давно хотіла. Подруги задля сміху назвали це «Званою вечерею», адже на неї запросили гостей. Надія принесла продукти, а Ульяна підготувала все необхідне на своїй літній кухні та гарненькі фартушки з капелюшками як у кухарів. Це ще більше їх розсмішило. В гарному гуморі вони прийнялись за роботу.

— Для початку візьмемо двісті п’ятдесят грамів муки, — розповідала рецепт Надійка. — Приблизно ось стільки, — «на глаз» всипала муку в миску вчителька. — Далі додати туди два яйця, трохи солі, перемішати інгредієнти й замісити тісто. Бачиш, все доволі легко.

— Здається так. А зараз що?

— Приготуємо начинку, — скеровувала Надія.

— А як її робити? — мов мала дитина допитувалася подруга.

— З чим ти більше любиш, з тим і зробимо. Є сир, картопля, й полуниця. Обирай.

— Ну, давай з сиром. Це мої улюблені.

—  І мої теж. Загадаймо бажання.

Дівчата взялись мізинчиками, замружили очі та щось побажали. А потім посміявшись над їх дитячою вихідкою продовжили приготування.

— Добре. Бери сир і додай до нього трохи цукру та солі.

— Тепер вже будемо ліпити?

— Саме так, — підтвердила Надійка і почала розкачувати тісто. — Подай мені склянку, — попрохала вона в Уляни.

— Навіщо?

— Зараз побачиш.

За допомогою склянки дівчина видавлювати рівні кружечки з пласта тіста. Уляна спостерігала за цим дійством з таким здивуванням, ніби Надя була фокусником.

— Поки я давлю кружечки, ти насипай начинку, Улю. Ну, настав найважливіший момент — зліпити сам вареник. Повторюй за мною.

Спочатку в Уляни виходили не вареники, а якісь «крученики», як вона сама пожартувала. Втім дівчина не здавалася і старанно повторювала за наставницею. Спочатку невміло, але з кожним новим вареником в неї виходило  краще й краще.

— Ось бачиш, вже навіть ліпше ніж у мене, — похвалила її Надійка. — Як каже мама, терпіння й труд все перетруть. Нумо, закип’яти воду у каструлі.

Вода забурлила, і вареники, мов рибки, потрапили до своєї стихії. Дівчата ж без діла не сиділи, а вирішили ще салат приготувати. Як закінчили й варенички поспіли. Господарки поклали їх в гарненьку мисочку з намальованими маками. Лишень накрили стіл в садку, вже й гості на порозі.

Першим на святкову вечерю прийшов Кость.

— Ой, як смачно пахне. Тримайте господині. Це вам, — і він вручив їм по букетику польових квітів.

— Яка краса, — милувалися дівчата, — неодмінно прикрасимо ними стіл.

— Костянтине, ви справжній джентльмен, — похвалила його Уляна і заховала обличчя в букеті.

— Погляньте, кого я бачу, — крикнув Костя Віті.

— Привіт всім, — привітався той.

—  А де Олега загубив? Він же мав із тобою прийти, — запитала Уляна.

— Та він з твоїми мали, — кивнув він Надійці, — на риболовлю чкурнув.

— От шибеники! Ще і Яринка до бабусі в сусіднє село поїхала, — з сумом мовила Надя.

— О, ледь не забув, — і Вітя дістав з пакетика величезного шоколадного зайця.

— Ах! — тільки й вимовили всі від захоплення.

— Де ж ти його дістав? Я навіть такого ніколи не бачила, — мовила Уля як експерт.

— Та то мати на заробітки їздила і купила мені гостинчик, а я його тобі дарую, — він простяг зайця Уляні з щирою посмішкою. — Я спочатку збирався взагалі справжнього принести, але то на наступний раз.