Четвертий розділ

«ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МАТУСІ»

Наступного дня, ще здається на зорі, близнюки тишком-нишком проникли у сінник. Там намостили собі для зручності соломи та прийнялися за роботу. Дістали велику дерев’яну батькову лінійку, шматок картону і декілька кольорових олівців. Почали щось різати, малювати, клеїти, зав’язали бантиком, а потім притрусили то сіном та й пішли. Згодом і сестра побігла туди ж, щоб перевірити свій скарб. Через деякий час прокинувся батько. Одразу пішов до магазину. Повернуся вже з пакетом у руці. За всім цим дійством, з вікна спальні, спостерігала мати.

— Які ж вони молодці, такі уважні, —  звернулась вона сама до себе. — Приготую таку вечерю, щоб усім запам’яталася.

Не відкладаючи далеко задум, вона швидко одяглась, зав’язала хустку та пішла скоріш поратись на кухні. Надія нагодувала худобу, підмела у хаті, дала настанову на прибирання братам і сама стала допомагати матері. Батько був на полі, тому за «чоловіків» залишились близнюки. Цей факт стимулював їх до активних дій. Вони почали застеляти постіль, витирати пил, а ще на диво: один поперед одним підмітати двір. Надія, яка вийшла з невеличкого літника за продуктами, (вирвати кілька морквинок, зрізати качан капусти та трохи кропу) поглянула на малечу, на мить посміхнулась і знов стала до роботи. В таких клопотах минув день.

Ось й настав час святкової вечері, на яку запросили виключно найрідніших гостей: бабусю Маринку, діда Остапа, Ярину з мамою Тетяною, Вітю, Олега та Костю. Першим повернувся батько, раніше ніж зазвичай, бо відпросився в керівництва. Він приніс цілий кошик опеньків, якими його пригостив бригадир. Слідом за ним прийшла Яринка з мамою, які подарували іменинниці новий синенький фартушок та хустинку розшиту вишеньками-черешеньками:

— Це я власноруч вишивала, — трохи сором’язливо озвалась дівчинка.

— Ой Яринко, гадаю будеш ти чудовою господинею і дружиною, — вдячно одмовила Одарка.

Дівчина зніяковіло подякувала. Тетяна ж додала: «А цей фартушок  личитиме твоїм очам. Я, коли до міста їздила, в ГУМі придбала. Як його побачила, одразу визначилась з подарунком для тебе». Подруги міцно обійнялись.

Дівчата разом постелили скатертину та розпочали виносити страви, серед яких були: запечена індичка, салат з сиром, курячий паштет, гарячі канапки, печена картопелька зі смаженим сальцем, Олів’є, гречка, опеньки з олією та лучком і т. і. Десертом став яблучний пиріг зі свіжими фруктами з саду Василюків. Хлопці подарували кулінарну книгу нових страв.

— Тітонько Одарка, ми сподіваємося, що ця книжка виявиться для вас корисною. Адже ми знаємо, що ви маєте хист до кулінарії.

— Я дуже вдячна вам, хлопчики, за подарунок. Як тільки чогось нового навчусь, одразу вас покличу спробувати. А тепер сідайте до столу. Лише на вас чекаємо.

Нарешті гості зайняли свої місця та прийнялись за дегустацію страв. А за цим дійством неодмінно слідують розмови. Піднявся такий гул, мов у вулику. Тож, щоб промовити тост господар мав заспокоювати усіх цілих три хвилини. Ось коли вже й малюки перестали перешіптуватись, Василь промовив:

— Дорога моя, Одарочко, я знаю тебе так давно, але ти залишаєшся такою ж гарною та молодою, як і в день нашого знайомства. Я напевно скажу за всіх, що ти чуйна, добра, щира, співчутлива, гарний порадник та друг, вродлива жінка з великим серцем, турботлива донька, дружина і мати. Я вдячний долі, що зустрів тебе. Ти заслуговуєш на всі дарунки світу, але прийми мій скромний гостинчик, — і він вручив їй фіолетову коробочку парфумів.

— Це ж мій улюблений аромат! — в захваті вигукнула вона та й поцілувала чоловіка в щоку.

До побажань приєднались батьки іменинниці та піднесли їй білосніжний порцеляновий сервіз, який вони привезли зі столиці. Одарка лишень руками сплеснула, від захоплення. Доки матір відносила сервіз до хати, малі поспіхом кинулися в сінник. Жінка вже повернулася та з мимовільною усмішкою спостерігала за своїми хлопчиками, що бігли наввипередки до неї. Максимка був на п’ять хвилин старшим за брата, тож мав честь вручити листівку. Мати з зацікавленням розгортала кольоровий аркуш, над яким так завзято корпіли діти. Мила листівка зроблена дитячим рученятами, зворушила, ще молоде серце, і жінка залилась сльозами. Вона голубила їх та промовляла:

— Мої хороші діточки…

Щоб якось заспокоїти матір, Надійка відкрила невеличку коробочку та дістала з неї дерев’яну скриньку для прикрас. Одарка міцно обійняла доньку та сказала: «Яка краса. Дякую, доню. Мені дуже сподобалось. Ти в мене така доросла дівчина». Надія ж від цієї похвали пекла раків. Святкова атмосфера знову повернулась, було чути сміх та здається музику. Це дідусь приніс із собою стареньку гармошку, і разом з бабусею Мариною виконав улюблені сімейні пісні (які до речі в них гарно виходили). Ці двоє справжні музиканти. Саме музика звела їх разом.