Третій розділ

«ЗНАЙОМСТВО З ПОДРУЖКОЮ НАДІЙКИ —  ЯРИНКОЮ»

Ось і перший день занять. Надійка вдягла чорну спідницю, білу кофтину та фартушок. У золотисту косу вплела яскраву стрічку, подаровану батьками на торішнє день народження. Як завжди вона очікувала свою подружку на півдорозі. Доки дівчинка чекає, я розповім вам трохи про Яринку. Це найкраща  Надійчина подружка. Товаришують вони ще з садочка. Бо, по-перше, живуть поряд і їх мами, проводжаючи дітей до дитсадка, частенько йшли разом й про щось теревенили. А малі дівчатка бігли попереду, збирали з квітів гарненькі букети та мріяли про дещо казкове. Підрісши вони не перестали дружити й до першого класу пішли разом. Вчителька побачила, що ці дівчатка давні подружки, тому й посадила їх за одну парту. Яринка дівчина жвава, легка на підйом, моторна, завжди щось вигадує. Оскільки у класі вона «креатив», то на будь-яке свято пише кумедний сценарій. З предметів Ярина найбільше любить трудове навчання, оскільки обожнює вишивати, в’язати, а також готувати. Її страви дуже хвалять хлопці, яких вона пригощає на уроках праці. Та й по інших дисциплінах не відстає. Може й на фізкультурі м’яча поганяти. Тобто її взагалі не розбереш. То вона ніжна та тендітна панночка, то жвава та весела ніби хлопець. Як говорить Надія: «тонка натура». Разом вони пишуть вірші, співають на шкільних святах, готують, вишивають і т. п. 

Ось вже й показалась наша нова знайома. На ній чорне шифонове платтячко, зверху білий як у всякої школярки фартушок, в шикарні руді коси заплетені білосніжні стрічки. Зараз вони йдуть знайомою їм стежкою, якою колись бігали самі у тому безтурботному дитинстві. От-от ми підходимо до них та чуємо співочі голоси:

— Яке спекотне видалось літо. Бач, як згоріла, скільки ластовиння на обличчі. Ти тут без мене не сумувала?

 — Ти ще питаєш? Звичайно так! Як ти з’їздила в Ялту? Накупалася?

— Ця відпустка вийшла неймовірною. Море мов парне молоко. Я назбирала мушель з пляжу, їх там так багато! Є безліч цікавих атракціонів, скверів та різних місць для відпочинку.

— До речі, я привезла тобі подарунок, — на її руці з’явилась величезна мушля.

— Ой, яка краса, — тільки сплеснула руками Надійка. — А мені ось Костя на перше вересня подарував, — вона дістала з кишені пакунок, розгорнула його. І за мить невеличкий, але витончений перстень вже виблискував вересневим сонцем.

— Невже освідчився? — пожартувала подружка. Її білозуба усмішка осяяла безтурботне та ще дитяче обличчя.

— Та ні сказав, що просто, — з удаваною серйозністю відповіла Надійка.

По старому селу розлився їх дзвінкий сміх.

— О, — сказала Надійка, — я для тебе теж дещо маю.

— А що ж? Як цікаво! — схвильовано випалила та.

— Заплющ очі.

Вона послухалась, однак через кілька секунд вигукнула з нетерплячки.

— Ти скоро, а то я вже помираю від очікування?

— Зараз, зараз, ще трохи. Відкривай!

— Ой, що це?

— Браслет, я сама тобі його сплела.

— Красно дякую, дуже гарний! А ти не їздила на озера в… ?