Перший розділ

«ЗНАЙОМСТВО З СІМ’ЄЮ ВАСИЛЮКІВ»

Ця історія починається в маленькому селі на Запоріжжі. Мальовнича місцина переливалася усіма барвами райдуги: жовтим листям, сонячними голівками соняшників, блакитним небом та яскравим сонцем. Біля невеличкого ставка, стояла хатка, мов зіткана. Чого тут тільки не було: вишні, черешні, груші, яблука (видно хазяї  роботящі) та найбільше червоніла і радувала око калина. Хатка стояла побілена, гарненько підведена та вся розмальована квітками. Справжня українська домівка, в якій мешкала сім’я, на прізвище Василюки. Складалася вона: з батька Василя, матері Одарки, двох синів розбишак Максима й Сергійка та красуні донечки Надійки. Батько йшов зрання на поле й аж до вечора, бо працював трактористом. Мати поралася в хаті, на городі та годувала худобу: корів, свиней, курей та козу. Господарство мали велике. Сини були малі, але з головою на плечах. Вони ще не ходили до школи, а допомагали матері. Хлопці хоч і були розбишаками, але розумні, добрі, милосердні та працьовиті. Надійка перейшла в дев’ятий клас. Діти між собою не сварилися. З ними дружили: Олег Мартинюк, Костя Рибченко, Яринка Давиденко і Вітя Грацій. Костя, Вітя та Ярина навчалися з Надійкою в одному класі (і скажу вам по секрету, Костя був закоханий у неї). Рибченко вважався  відмінником, гарним, спортивним, добрим та не жадібним хлопчиною. Вітя дуже полюбляв футбол і був кращим воротарем у селі, до того ж капітаном команди. Не відмінник, але й не двієчник, чуткий та добрий хлопець. Олег — сусід, і найкращий товариш братів Надійки (адже був майже їх ровесником, мав лише сім років), розбишака, з трохи задиристим та запальним характером, чим і відрізнявся від спокійних своїх друзів.

Все найцікавіше розпочалося у вересні — коли Надійка пішла до школи ….