Не твоя ягода 1.3

– Ну ти серйозно? Ми за цим повернулися?

Бавовна стояв за кілька кроків від тернового куща й дивився на мене так, наче я встиг остаточно з’їхати з глузду.

– Цього разу все буде інакше.

Відкривши інвентар, дістав невеликий флакон із густою червоною рідиною: кровоспин не просто знімав ефект кровотечі, а й піднімав опір до неї на двадцять відсотків. Я поправив рукавицю й активував «підвищену реакцію». Навичка трималася недовго, зате ще трохи збільшувала шанс ухилення. Для певності дістав зілля здоров’я й поставив його в першу комірку швидкого доступу.

Бавовна спостерігав мовчки.

Я присів перед кущем і вибрав найближчу ягоду. Рука повільно занурилася між гілками. Шипи сіпнулися, але перед тим, як вони розкрилися, я встиг використати навичку відскоку і шкода не пройшла. Проте ягода лишилася на місці.

Друга спроба виявилася вдалішою. В останню мить я відсмикнув руку й разом із нею витягнув темний плід. Серце на мить завмерло. Відкрив характеристику і…

Терен. Звичайна якість.

– Паскудство.

– Знаєш, – обережно підступив кріль, – мені це дещо нагадує…

Я кинув ягоду в сумку. Ще раз. Цього разу шипи виявилися швидшими. Вони видовжилися майже миттєво й пройшли крізь передпліччя персонажа. Смужка здоров’я ривком сіпнулася вниз.

Кровотеча.

Мінус шість відсотків. Швидко використав бинт і слідом хильнув зілля здоров’я.

– Схоже, така доля, – сказав Бавовна. – Не твоя ягода.

– Ще разок.

– Зільмане.

– От зараз точно має повезти.

Сорок два.

Навколо куща валялося кілька порожніх флаконів. Зілля кровоспину довелося поновлювати двічі. Запас бинтів зменшився більше ніж наполовину, а смужка здоров’я вже втретє висіла десь біля чверті. А в сумці лежало дев’ятнадцять звичайних ягід. Дев’ятнадцять. І жодної меркуріо.

Я простягнув руку знову.

– Все, – Бавовна схопив мене за плече.

– Відчепись.

– Ти ще десять спроб тому сказав, що це остання.

– Мені вже за статистикою має пощастити, просто треба ще кілька спроб, – я відмахнувся від його руки й присів біля куща.  

– Дай я спробую.

Я озирнувся.

– Що?

– Раз уже стоїмо тут.

– Ні. Та й ти не знаєш таймінгу.

– Я просто зірву ягоду. Від того що мене раз проштрикне нічого не станеться.

Я неохоче відійшов убік і схрестив руки на грудях. Нехай спробує, може тоді нарешті від мене відчепиться. Бавовна присів перед кущем і просунув руку углиб. Коли шипи смикнулися, він навіть не намагався уникнути шкоди. Над смужкою його здоров’я з’явився ефект кровотечі. Врешті він відійшов, тримаючи на долоні ягоду.

– Ну що там? – вищирився я

Він відкрив характеристику предмета.

Ягода меркуріо. Рідкісна якість.

Кілька секунд ми просто дивилися на неї.

– Це вона? – обережно спитав Бавовна.

Я промовчав.

– Зільман?

– Продаси?

Кріль притиснув ягоду до грудей.

– О, ні. Тепер мені вже цікаво, скільки вона коштує.

– Я дам нормальну ціну. Як щодо каменя душі?

– О, – широко всміхнувся кріль, – то він коштує аж стільки. Тоді додай до цього усе, що впало з голема і п’ять тисяч монет зверху.

– Можливо зійдемося на тисячі.

– Та добре, – розсміявся він, – я просто перевіряв наскільки далеко зможу зайти.

Грошей віддавати зовсім не хотілося. Камінь душі коштував значно менше ягоди, але ще б разок і я виніс з цієї авантюри набагато більше. Він вкрав мій шанс, а тепер краде мої речі. Усе здобуте пішло на терези обміну.

Підтвердити обмін? Так/Ні.

Ягода зникла з його руки й опинилася в моєму інвентарі. Нарешті. Я кілька секунд просто дивився на назву. Бавовна тим часом уже розглядав отримані речі.

– Ну що, щасливий?

– Цілком.

Я дістав невелику кулю.

– Це ще що?

– Було приємно разом досліджувати.

– Зільман?

Куля вдарилася об землю і все навколо миттєво затягнуло густим сірим димом. Я випробував іншу навичку, активував ривок і побіг у бік степу. Якийсь час царювала тиша, а тоді до мене долинув голос Бавовни.

– Ах ти ж сука!

Схоже, він уже перевірив інвентар.

***

це оповідання 2026 року.