Не твоя ягода 1.2

За кілька хвилин ми вже рухалися вздовж стіни. Легка дорога вирішила пограти на наших нервах. Десь доводилося йти боком, притиснувшись спиною до каменю, десь переступати через провали. Один шматок узагалі тримався на чесному слові й осипався відразу після того, як Бавовна забрав із нього ногу.

Карниз уперся в пролом, крізь який ми перейшли у наступну секцію. Даху тут не було взагалі. Низькорослі деревця розсунули плити, між якими розкинулися акуратні клаптики зелені. Пошкоджені колони стояли під дивними кутами, а деякі взагалі лежали одна на одній. З висоти це в принципі можна було назвати залишками внутрішнього саду.

Наш рятівний виступ обривався за кілька кроків. Посередині секції стояло нагромадження каменів, у серці якого сяяв блакиттю кристал. Це абсолютно точно був голем. Без передовика або чаклуна справитися з ним буде важко. Я примружився, оглядаючи його характеристики. Тепер усе стало зрозуміло… Місія нездійсненна.

Бавовна вказав кудись рукою. За спиною голема, майже біля протилежної стіни, виднілася невелика кам’яна скриня.

– Там може бути ключ. Якщо пройти по краю, то, думаю, вийде її відкрити й чкурнути до наступної секції. Ну або назад сюди, якщо бос обов’язковий.

– Угу.

– Трясця, ти взагалі мене слухаєш?

Мій погляд зачепився за кілька білих квітів, що росли між камінням неподалік від голема. На їхніх пелюстках проглядалися червоні прожилки, тож це ніщо інше, як кровоспин. Враховуючи попередній зал, вони точно би знадобилися гравцям, які проходили б його, як задумувалося розробниками і нахапалися дебафів. А ще потрібні мені.

Я знову розмотав мотузку з гаком.

– Ти знову щось задумав?

– Перевіряю одну ідею.

– Ми ж щойно домовились про стелс. Якщо я через тебе відкинуся, то ця мотузка стане твоїм зашморгом.

Гак перелетів через найближчу колону й з брязкотом упав на камінь. Друга спроба виявилася вдалішою: метал зачепився за широкий виступ майже під самою капітеллю. До самої колони я не поліз, оскільки та стояла надто близько до голема. Натомість трохи збоку залишався шматок зруйнованого карниза. Вузький настільки, що стояти доведеться боком, зате між ним і босом було достатньо простору.

Я смикнув мотузку.

– Ти збираєшся його атакувати? – голос Бавовни став підозріло спокійним.

– Просто дещо перевірю.

– У принципі експлойт може бути робочим. Але, – він вищирив передні зуби, – якщо що, я даю драпака.

Глибоко вдихнувши, я відштовхнувся від краю. Мотузка миттю напнулася, персонаж коротко розгойдався над садом. У потрібний момент я відпустив руки й приземлився на виступ. Підошва зісковзнула з краю й довелося скористатися навичкою ривка, щоб не полетіти вниз.

Кілька секунд нічого не відбувалося. Бос залишався нерухомим. Я повільно підняв рушницю й вистрілив. Куля відколола від його плеча шматочок каменю. Блакитний кристал у грудях спалахнув, голем випростався, а над ним з’явилася червона шкала здоров’я. Зняло менше відсотка, зате він не зрушив.

Ще постріл. Ось тепер ця гора розвернулася до мене й зробила кілька важких кроків. Релікт зупинився просто під виступом, підняв руку й замахнувся. Кам’яний кулак просвистів десь унизу. Я не стримав усмішки.

Далі пішло веселіше: «точний постріл», «вогонь на ураження», базові атаки під алхімічним підсиленням. Здоров’я сповзало повільно, зате стабільно. Голем тупцював під стіною й безрезультатно намагався до мене дотягнутися.

Зверху щось кричав Бавовна, але через гуркіт пострілів я нічого не розібрав. У боса вже не було близько третини здоров’я. І тоді камінь під ногами тріснув. Опустивши погляд, тільки й встиг побачити, як звідти виріс кам’яний шип і світ довкола взявся вихором. Я гепнувся спиною об плити, перекотився через уламки й зупинився біля коріння дерева. Половину здоров’я наче злизало.

– Трясця!

Голем уже розвертався. Тим часом зверху промайнула сіра постать. Бавовна приземлився між нами, одразу перекотився вбік і полоснув голема зброєю по нозі. Шкоди майже не було, але цього вистачило, щоб привернути увагу боса.

– Ну що перевірив?! – крикнув він, відскакуючи від удару.

Я хильнув зілля здоров’я й піднявся.

– Вона пройшла не зовсім за планом!

Релікт ударив знову. Бавовна ухилився, а кулак влетів у найближчу колону. По каменю розбіглася широка тріщина. Я завмер. Верхня частина колони помітно хитнулася.

– Веди його туди!

– Куди?!

Я показав на наступну опору.

Кріль пробіг між уламками, дочекався, поки голем наблизиться, і в останній момент відскочив за колону. Удар. Камінь тріснув, але вистояв. Я відкрив вогонь по спині голема. Той розвернувся й пішов уже на мене. Тепер грати в квача довелося мені.

Між уламками залишалося достатньо місця, але сама арена швидко перетворювалася на смугу перешкод. Ходяча гора не обходила нічого. Він трощив кущі, відкидав каміння й просто проламував собі шлях. Я проскочив повз уже пошкоджену колону й різко звернув. Позаду гримнуло. На голову посипався кам’яний пил, колона ледь помітно хитнулася, а тоді різко пішла униз, вдаривши голема по плечу. Частина зовнішньої броні відлетіла разом з уламками, оголивши тонкі сині прожилки під нею.