Сльози пророка 1.3

Я неспішно прогулювався вуличками Фралькіна, вітаючись зі всіма місцевими, що зустрічались мені на шляху. Приблизно через хвилин п’ятнадцять-двадцять від системи прийшло повідомлення, що любов народних мас виросла на одиницю, так що ранковий обхід можна було вважати успішним. Я підняв шолом, одним махом допив ранкову каву і заряджений енергією, звернув на вулицю, що вела до передмістя.  

Там знаходилась найвідоміша в Ельзарі таверна «На відшибі», де на мене чекала Розалі. Вона писала кожного дня після інциденту з бардом, але я вирішив дочекатися, поки з повідомлень зникне лайка. Подумаєш трохи переграв, з ким не буває?

Зі скрипом дверей на мене звернули увагу нечисленні відвідувачі закладу, більшість з яких, були мені знайомі. Тож перш ніж піти в куток, де сиділа ельфійка, я вирішив попитати як у них справи.

– Знущаєшся? – грізно спитала вона, коли я сів навпроти.

– Зовсім трішечки, – усміхнувшись, я покликав служку, щоб замовити чогось міцного.

– І навіть не приховуєш! – її злісна гримаса протрималася лише секунду, після чого Розалі не втрималась і розпливлася в усмішці.

– Тобі як завжди, фралькінське напівсолодке? – служка прибіг миттєво і вже чекав на замовлення.

– Так, – судячи з гри її брів, вона не очікувала, що я запам’ятав. – А ще мені, будь ласка, історію про те, як все пройшло з бардом.

– Фралькінське напівсолодке й ерланську брагу, – на якусь секунду я завагався, але все ж додав, – все на мій рахунок. – Друге здивування Розалі за ранок точно того коштувало. – Я, до речі, купив шолом, так що тепер не тільки ти гратимеш мімікою.

– Я помітила, – голос дівчини видавав нетерпіння. – Ну так що там з бардом.

– Все пройшло як по маслу, навіть уявити не можу як ти додумалась до такої комбінації.

Деякі завдання у «Світі Ельзара» можна отримати лише виконавши певні умови. У багатьох гравців це виходить випадково, але якщо хочеться дійсно чогось унікального, то потрібно постаратись. Проте я навіть не сподівався, що ельфійка розповість, як вона дійшла до цього спектаклю.

– Звісно, як по маслу, інакше й бути не могло, – гордо сказала Розалі. – Тим більше після того, як ти назвав мене потворою.

– Ти мені це довго згадувати будеш? – розсміявся я.

– Про перстень тепер точно можеш забути.

– Та ти давно вже його продала, – почувши це, вона сором’язливо опустила очі, після чого отруйно посміхнулась і показала руку, на якій красувався мій перстень, вкрадений ельфійкою ще на початку нашого знайомства.

– Ну так що там з картою, куди вона веде?

– У вже пусту гробницю на території Лан-де-Рок, – я зробив декілька ковтків браги й в ту ж мить система сповістила, що впродовж чотирьох годин в мене понизився рівень сили в обмін на підняття витривалості.

– Ось воно як, вирішив справитись своїми силами, – здається, її сум не був фальшивим, хоча у випадку з Розалі ніколи не можна бути певним.

– Мені допомогла одна знайома паладинка, – при згадці Калішти в очах дівчини з’явився дивний вогник. – Алхімік, як же ж його, хм, Зільман, підкинув кілька корисних розхідників, так що виходить не зовсім своїми силами. За те всі речі залишились при мені, – тепер була моя черга отруйно посміхатися.  

– Ха-ха, – вона саркастично поаплодувала і зробила ковток вина. – Так виходить «сльоза пророка» у тебе?

– Так. І мені дуже цікаво, з якого це дива, ти вирішила привести мене до такого могутнього артефакту.

– Нехай це буде жест доброї волі.

– У мене вже тригер на цю фразу, – поморщився я, – краще щось на кшталт «дружній подарунок».

– Добре, – розсміявшись, погодилась Розалі, – дружній подарунок.

– Це ж не все?

– Не все, – хитнула вона головою. – Ми обоє знаємо йому ціну, але він може допомогти заробити нам ще більше. Я на пів шляху до розв’язання масштабної загадки, яка веде у саме серце Ельзара.

Вона перехилилася через стіл, шепнула мені на вухо два речення і вийшла з гри. Ставка встановилась, конкуренція вийшла на низький старт й зовсім скоро почнеться гра, яку не бачили ніколи до. Все-таки та перлина була далеко не простим квестовим предметом…