Не покорене підземелля 1.2

( Канева долина, штучна сублокація "Тернистий поріг")

Від Каневої долини вела вузька тропа, що переносила гравців у штучну локацію «Тернистий поріг». Вона виглядала як зелений магічний ліс, який можна побачити у численних фентезі світах. Проте без своїх особливостей він ні чим би від них не виділявся, тому я додав шипасті дерева, що переплітаються локацією наче терен. А також зеленуватий туман, що накладає на гравців послаблення: зменшення рівня витривалості на п’ять відсотків та зниження показника спритності аж на цілих п’ятнадцять пунктів. Тобто ця локація ставала справжнім випробуванням для класів, що орієнтуються саме на цей показник.

Проте спритна асасинка долала перші перепони без серйозних втрат у здоров’ї. Я дивився на рейдерів через зображення у дзеркалі. І потрібно зазначити, билися вони як доволі складена команда. Чаклун вчасно накладав ефекти контролю, коли в ельфіку мали б опуститися найболючіші удари. Так що першу партію кам’яних големів вони рознесли досить швидко.

У найбільшому зосередженні туману, де всі негативні ефекти подвоювались, гравці теж справились без особливих проблем. Проте й монстри там були не високого рівня та мали слабкість перед стихіями блискавки й вогню. Чим, власне, й користувався чаклун, якого з неочікуваною ефективністю захищала дівчина. Якимось чином їй вдавалося відбивати всі удари вовколюдей. Тобто вона знала кожен момент, коли саме потрібно змахнути зброєю, щоб при захисті не отримати шкоду й оглушити ворога.

Виглядало це доволі ефектно. Як тільки зброя звіролюда майже досягала тіла персонажа, вона била по клинку і той відходив у сторону, а супротивник на секунду чи дві втрачав орієнтацію та ставав легкою мішенню для заклинань чаклуна.

– Непогано.

Далі дерева звивались у суцільний масив, намагаючись зловити гравців у шипастий капкан. Ельфійка віртуозно ухилялась від кожного випаду. Чаклун виявився менш спритним і все-таки потрапив у пастку. Побачивши це, я задоволено посміхнувся. В кожному шипі була особлива отрута, яка не тільки ще сильніше послаблює персонажа, а ще й сім хвилин постійно знімає по три відсотки здоров’я, змушуючи гравця безупинно витрачати зілля відновлення.

– Який же невдаха. І чому вона пішла лише з тобою, – подумав я вголос.

Проте ці двоє знову змогли мене здивувати. Звідкілясь у них взялася протиотрута. Виходить хтось без мого відому зміг зібрати зразки? Чи це просто везіння? Як тільки Велика гробниця Зарайфал поглине їхні скарби, потрібно буде ще раз перевірити всі закляття на цілісність.

Пройшовши всі перепони «Тернистого порогу», вони увійшли у саму гробницю. Від злості я зімкнув руку і птах, що був наглядачем першого рівня, пішов на переродження. Зображення на дзеркалі змінилось, перемкнувшись на іншого наглядача. Від побаченого в мені закипіла лють, я встав з крісла та з силою вдарив його ногою.

Ельфійка відбивала абсолютно всі ножі, що летіли в них зі стін. Чаклун, не відстаючи від неї ні на крок, відстрілював кажанів та міньйонів, кулястих синьокрилих клубочків, яких викликали мої цифрові некроманти. Коли зі стелі опустились десятки металевих шипів, асасинка в один момент відштовхнула свого супутника та впала ниць до підлоги. Ще б клятий сантиметр! Невже вони про все знають?!

Я став шалено озиратися по сторонах. Можливо по стіні повзає павук-розвідник, чи десь левітує шар того нікчемного чаклуна. Вони не могли пройти перепони Великої гробниці Зарайфал так просто. Не могли! Тому я став стріляти закляттями у все, що рухається. Інакшого варіанту немає. Ці двоє бачили як я перевіряв плетіння і саме після того вдерлися у мої володіння.

Магічний погляд більше не показував присутність життя навколо. Заспокоївшись, я сів назад в крісло, щоб через мить встати знову. Я підійшов ближче до дзеркала і нічого не розуміючи став збільшувати зображення. Наглядачі більше їх не бачили. Невже некроманти все ж відбили атаку на гробницю?

Я постояв ще з пів хвилини. Затим зайшов у повідомлення системи та пошукав звіти бою. Цифри показували, що мої монстри наносили колосальну шкоду, до того ж спрацювала ще одна доволі хитра пастка, яка здатна підсмажити абсолютно все, що потрапить в її поле дії. Здається, я марно переживав і все-таки це чергові невдахи. Залишилось тільки зібрати їх речі та поповнити скарбницю новими артефактами.

Переді мною відкрився полум’яний портал і я ступив на межу між другим та третім рівнями гробниці. Судячи з повідомлень системи, некромантам довелось відступити до лабіринту. Виходить, вбили тих двох не монстри, а пастка, тож туди я й попрямував.

Вся кам’яна кімната вкрилась сажею, деякі ділянки стіни все ще віддавали полум’яним сяйвом. Картину довершувало два посмертних тумани, що лежали біля скрині та здригалися під поривом неіснуючого вітру. Ці невдахи вирішили дістати щось цінне на самому початку шляху, але тепер самі стануть цінностями.

Я підійшов до туманів і раптово закляк. З підлоги вирвалось сім електричних пут-теренів, після чого система сухо сповістила про ефект ошелешення на цілу хвилину! Відколи в грі з’явилися настільки довгі ефекти контролю? Від того, що мені виявляється щось невідомо, в жилах закипіла кров. Але це нічого, про все дізнаюсь як тільки розпадеться терен.