Алхімік по виклику 1.1

(Персонаж зільман та межа між темною й світлою стороною "Світу Ельзара")

Віртуальна реальність ще недавно була не більше ніж атракціоном у торговельних центрах. Проте пройшло декілька років і тепер установку для максимального заглиблення може дозволити собі мало не кожний. Спеціальна доріжка дозволяла бігати по несправжнім галявинам, рукавиці із цілою купою датчиків – відчувати на дотик віртуальні предмети, трос – вчасно підійняти, якщо персонаж здіймався у повітря чи занурювався у воду.

Звісно, перераховане вище – далеко не все, кожен підходить до заглиблення по-своєму. Деяким це взагалі не потрібно і вони грають по старому: встановлюють датчики у всій кімнаті, грають сидячи, з контролерами в руках, або, як то робили раніше, за комп’ютером.

Я, власне, за максимальне заглиблення у процес. А ще за те, щоб заробляти на своїх хобі. Ще перед початком гри, я знав, що немає кращого способу заробити, ніж заняття алхімією. Тому про вибір професії навіть не задумувався. З класом і расою виявилось складніше. У подібних світах завжди є безліч нюансів. Клас чаклуна і монаха давав невеликий бонус до збору трав – основних компонентів для алхімії. Проте самотужки вони не могли справитися з тими перепонами, що поставали на шляху до абсолютної майстерності.

Тому мій вибір ліг на стрілка – бійця дальнього бою, який користується пістолем або рушницею. Все через його вміння, серед яких багато пасток, а також підвищений шанс критичного удару. Словом, клас, який дозволяє вбивати всіх монстрів самотужки та не ділитися здобиччю.

Зробити собі ім’я, і при тому не стати рабом гільдій, теж виявилось складною задачею. Останні місяці до мене почали звертатися з анонімними замовленнями, які стали приносити неабиякий дохід. Проте всі вони стосувалися інгредієнтів, на які вже встановлено монополії. І нинішнє замовлення не було виключенням.

Пилок квітки лірлен можна було добути лише на території гільдії «Нічні клинки». Але я знав про існування альтернативного джерела – болото Ґрейвін, що стояло неподалік від Каневої долини.

Я неспішно просувався через густі трави та папоротники. Тут було повно пасток, в основному моїх, і отруйних гадів, які легко можуть відправити на переродження навіть високорівневих паладинів. Тому зайвий поспіх міг тільки зашкодити.

Вміння «Виявлення небезпеки» підсвічує усі пастки, пропорційні рівню навички, та низькорівневих монстрів у радіусі трьох метрів. Це ще один козир стрілка, який не раз рятував мене у підземеллях та чужих територіях.

Проте, не дивлячись на активоване вміння, я відволікся на голубе сяйво вдалечині й наступив на власну пастку. Персонажа миттєво обхопила ліана і підняла вгору, де безперервно повзали змії та яскраво-зелені жуки, чий дотик стане для мене смертельним вироком. А паралельно з ліаною, мене підняв і трос. Так що й реальний я висів зараз вниз головою.

Мимоволі пройшлась думка, що у максимального заглиблення теж є свої недоліки, але пожаліти себе я міг у будь-який інший час. Тому, швидко зорієнтувавшись, я дістав ніж, підтягнувся і перерізав ліану. Персонаж впав на землю, втративши пів відсотка здоров’я. Тим часом реального мене пожаліла заздалегідь налаштована установка. Трос опустився на половину і я спокійно став на ноги. Все-таки недоліків не так то й багато…

Далі я був обачнішим. І досить скоро я порівнявся з першою міткою на мапі. Позаду мене стояв тропічний ліс, куди гравець зі здоровим глуздом ніколи не полізе. Попереду – болота й галявина, оточена землями пітьми. Ці дві території розділялись видимою лінією, яка дуже старалася не виглядати абсолютно прямою.

Наступна мітка стояла на галявині, майже біля танцюючих тіней території пітьми. Там,між гір, народжуються монстри, а у готичних замках, де безупинно блищить блискавка, живуть лорди пітьми, на яких час від часу рейдами ходять гравці. Словом, це була місцина, куди не ступить нічия нога, окрім моєї.

Коли я її шукав, то навіть не сподівався стати першопроходцем, оскільки про ареали росту квітів написано у книжці. Точніше, в декількох книжках. Там потрібно було розшифрувати символи, відгадати загадку, знайти певний предмет, який би відкрив прихований текст, але, схоже, крім мене ніхто цим не займався. Гравці, як на мене, розлінилися. Якщо система не дає підказку на кожен крок, то вони швидко втрачають до неї інтерес.

Через те, що я заглибився у думки, мало не пропустив наступну мітку. Серед різнобарвних трав галявини мене цікавили квіти з жовтим бутоном і ромбоподібними пелюстками. Я опустив руку на квітку лірлен так, щоб та покривала бутон, але при цьому його не торкалася. А вже через секунду після цього, долоня вкрилась м’яким білим сяйвом, в якому проглядалися вкраплення сірого пилку.

На те, щоб зібрати весь пилок з галявини, в мене пішло близько десяти хвилин. І за цей час моя сумка поважчала аж на цілих п’ятнадцять грамів. Враховуючи, що змішавши шість грамів цього пилку з іншими горючими компонентами, можна отримати вибухівку, здатну розірвати стіну з драконового каменю, то це вже здається не так то й мало. До того ж замовниця сказала, що їй вистачить і дванадцять. Можливо навіть вийде витрясти з неї трохи більше грошей за додаткову порцію пилку.