Небесна квітка 1.3

Гном, як і руїни, швидко опинилися далеко за спиною. Вони бігли між невисокими пагорбами по килиму із зелені, ігноруючи нечисленних ворогів розкиданих тут і там. З них, можливо, випала б якась цінна здобич, можливо, навіть речі епічного класу, оскільки це локація з обмеженим доступом. Проте найціннішою річчю на острові Лейнес беззаперечно була небесна квітка. Вони цвітуть лише раз на день і забезпечують нагороду з цілої купи завдань.

Чаклун був налаштований рішуче. Він вперше, з початку пригоди, мовчав так довго. Заговорив Арґус лише коли вони підійшли до груди кісток, що належали якомусь гігантському створінню. Череп голови був витягнутий, з дірками на лобі, де колись, певне, були роги. У хвоста не вистачало шипів, найдовші кігті теж були вирвані. Словом, картина виглядала досить сумно, і Калішті навіть стало шкода цю істоту.

– Дракон, – сказав Арґус, присівши біля черепа створіння. Він провів руками по кістці й довго вдивлявся у щось, що було для паладинки невидимим. – Ні, якийсь драконід. На ньому залишився ефект відчаю, німоти й слабкості, а значить у них є дебафер, скоріш за все віщун або шаман, – Арґус дістав із сумки невідомий Калішті жовтуватий пилок й посипав ним кістки. – Здебільшого користувалися вогнем, не кращий вибір, але раз він саме такий, то чаклун в їхній групі точно піроман. Кігті такого рівня правильно може вирвати лише досвідчений мисливець, так що в них ще є хтось із класу тихушників чи лучник. 

– Ясно, – протягнула дівчина. – Це ти про тих, хто нас випередив? – вирішила уточнити вона.

– Так, про них.

– Ти в реальному житті розвідник чи щось типу того? – усміхнулась Калішта.

У відповідь на це Арґус гучно засміявся у мікрофон.

– Ні, це просто ігровий досвід. Останнім часом я сильно засиджуюсь в Ельзарі.

– Все одно вражаюче. От тільки лишається питання чи є в них танк і лікар.

– Танк є сто відсотків, бо вони досить швидко розібрались з високорівневим монстром. А от про лікаря дізнаємось, коли їх наздоженемо. Сподіваюсь, що ще не пізно.  

Прийнявши зілля, що пришвидшує відновлення витривалості, вони побігли далі. Дівчина час від часу дивилась на зелену лінію під лінією здоров’я, однак та не опускалась нижче п’ятдесяти відсотків і вже через хвилину вона перестала контролювати зміну характеристик. На мить, Калішті навіть стало цікаво, а скільки б реальної її вистачило оттак пробігтися у повному обладунку.

– Вже близько, – Сказав Арґус, дивлячись на те, що залишилось від гаю.

Перед ними стояли обвуглені дерева, деякі з котрих були повалені, а деякі розкидало далеко за умовну лінію лісу. Земля все ще була гаряча про що тут же повідомила система. У повідомлені було сказано, що через сто вісімдесят секунд їхній одяг почне псуватися. Тому затримуватися у цьому місці вони не стали.

Той, хто це влаштував, точно володіє заклинаннями вищого рівня і цим самим стає найнебезпечнішим серед супротивників. Проте у побаченому була й гарна новина: скористатися подібним закляттям можна лише раз на десять хвилин.

Арґус пам’ятав, що якщо від гаю повернути наліво, то можна прийти у лігво Монтихори. Там мандрівників чекає купа цінностей та скринь з рідкісними речами. Це знання віддалось болісним скрипом у його душі. Проте якщо ця рейд група ретельно зачищає локацію, то вони точно не мали встигнути зібрати квіти. І як виявилось, чаклун не прорахувався.

Попереду лунали звуки бою. Крізь листя пробивалось сяйво від сильних заклять та вмінь. Калішта й Арґус різко уповільнили крок, пригнулись та старилися триматись ближче до густих кущів і високої трави.

Поодинокі дерева скінчились широкою галявиною-ареною, яка була усіяна небесно-голубими квітами. Посеред неї, проти кремезного велетня, боролась група гравців. Удар на собі тримав лицар у сірих обладунках й щитом на всю довжину тіла. Позаду нього відстрілювався лучник та чаклун у червоному, в руках у якого був посох з вогняним кристалом. Ще один чаклун безупинно накладав негативні ефекти на велетня та інколи наносив удари блискавкою. А між ними стояв монах, який не давав померти членам своєї групи.

Система повідомила Калішті, що трава, в якій вони ховаються, достатньо висока й рівень їхньої непомітності майже максимальний. Прочитавши повідомлення, вона полегшено зітхнула й знову перевела погляд на бій.

– Лікар у них все-таки є, – сумно констатував Арґус.

– І що будемо робити? – занепокоєно спитала дівчина. – Може, якщо ми їм допоможемо, то вони поділяться частиною квітів?

– Гравці не люблять ділитися. Принаймні я б не став. Бо тоді мені ж дістанеться менше.

– Так і що тоді будемо робити? – повторила своє питання Калішта.

Здоров’я велетня зупинилось на шістдесяти відсотках. Він підняв свою гігантську дубину, на якій з’явилося безліч смертоносних шипів і різко опустив її на землю. Лицар витримав удар, але під його ногами щось прийшло у рух. Це «щось» поповзло до лучника, який встиг відстрибнути, а потім до магів і монаха, збивши тих з ніг.

– Будемо хитрувати, – рішуче сказав Арґус. – Скоро велетень перейде у другу фазу. Під час неї активую німоту і спробуємо відправити когось на переродження.

– Чаклуна-масовика?

– Треба ще придивитися.