Небесна квітка 1.1

(Персонаж Калішта)

Квітучий пагорб виглядав пустим: ані монстрів, ані гравців. Калішта неспішно підіймалась по кам’яних сходах на вершину, звідки розносилось голубе сяйво порталу. Поспішати було нікуди, вона любила гру саме через фарби, деталі, яких немає в житті. Тому захоплено вертіла головою, оглядаючи локацію, де ще ні разу не була.

По небесно-голубому небу плили волохаті істоти, які дуже нагадували живі хмаринки. Нижче літали піксі, різнокольорові метелики та дрібні птахи, чия невгамовність не давала їх роздивитись. Серед квітів вона помітила позначки рівня, тобто монстри тут все-таки водились, але їхні лвли були набагато меншими, ніж рекомендований для візиту локації рівень гравця. Чудовиськами виявились мухоловки, чиї стебла, схожі на руки, віртуозно полювали на всіляку комашню.

З вершини пагорба відкрився вид на усю локацію, яка нагадувала зшиту з різнобарвних клаптиків ковдру. Деякі з тих клаптиків заливалися знайомим сяйвом, які чомусь викликали у неї посмішку. Хтось користувався магією і цей хтось точно був не один.

– Щастить їм, – зітхнула Калішта.

– Кому? – голос почувся трохи далі й змусив дівчину здригнутися. В грі це звісно не було видно, але тим не менше їй знадобився час, аби прийти у себе.

Вона обернулась і побачила, що на камені біля порталу сидить хлопець у темно-синьому плащі, під яким виднівся камзол різних відтінків голубого та синього. В руках у нього був дерев’яний посох з крючкуватим наконечником, з якого каплею звисала фіолетова сфера. Він встав і почав скорочувати дистанцію, додаючи ситуації ніяковості.

– У тебе теж квест на небесну квітку? – його спокійний голос заражав. Пульс прийшов в норму і застережлива червона лінія системи безслідно зникла.

– Так. Вона росте десь тут? В описі завдання говорилось, що треба піднятись на пагорб Каневої долини, але щось я її не бачу. – Слова прозвучали дещо сумбурно, вона навіть не була впевнена чи увімкнула мікрофон і тому знову занервувала.

– Думаю, ти просто не помітила, коли оновилося завдання, – по голосу здавалося він посміхнувся. – Небесна квітка росте не тут, а на острові, що в небі, – сказавши це, чаклун жестом вказав уверх.

Калішта поглянула у ту сторону і сильно здивувалась, оскільки до цього чомусь його не помічала. Острів точно був величезним, хоч і виглядав звідси, як одна з істот-хмаринок. Сірі скелі, розходились тисячами шипів, трохи вище виднівся пласт землі, а що знаходилось ще вище – залишалось тільки гадати.

– І цей портал – це якраз такий собі вхід. Звісно, можна було придумати щось більш оригінальне, але в наступних патчах все ще може змінитися. Локацію все-таки відкрили нещодавно, і небеса поки доступні лише по квестах.

Поки чаклун говорив, Калішта відкрила журнал завдань і пролистала до «Небесої квітки». Квест дійсно оновився, і тепер в ньому говорилося, що лише безстрашні воїни зможуть піднятися у небо, аби дістати квітку й інший сюжетний текст, який не дуже то її цікавив. Головним словом тут було «воїни», тобто завдання відтепер ставало груповим. І можливо саме тому чаклун досі не ввійшов у портал.

– Я думала цей квест видають лише паладинам. За його виконання мені мають підняти рівень професії.

– Ти, мабуть, недавно в грі, або грала одиначкою, – здається, він знову посміхнувся.

Знущається? Хоче піднестись за мій рахунок? Подумалось їй.  

– Його ще видає школа алхіміків, деякі гільдії грабіжників, забуті чаклуни-вигнанці, які в дитинстві чули про магічні пелюстки, що можуть виконати будь-яке бажання. Словом, мало не всі з ким взагалі можна поговорити. Мабуть, готують підґрунтя до чогось більшого… – він замовчав і подивився на летючий острів. – Ну то як, пошукаємо ту квітку разом?

Перед очами Калішти виплило віконце із запрошенням в групу від персонажа з ніком Арґус. Вона дійсно завжди грала у соло, тому віддавала перевагу сюжетним офлайн іграм. Але в цей раз відвертітися від групового завдання точно не вийде, інакше далі ніякого розвитку. Її палець зависнув між відповідями «так» і «ні». Роздуми, здавалось, тривали цілу вічність і дівчина все ж вирішила спочатку попередити гравця.

– Так, я граю в соло, і в групах ще ніколи не була. А тому не знаю чи буде з мене якийсь сенс. – Червона лінія системи знову замаячила на фоні, повідомляючи про підняття тиску.

– Думаю все буде гаразд, – він знову посміхнувся і лінія пропала. – Ти, наскільки я зрозумів паладин. Я – чаклун-стихійник. Танк і дамаґер це хороше комбо. Думаю, ми спрацюємося.

– Ти впевнений? Наскільки я знаю, в групі ще має бути лікар, маги підтримки, два-три атакуючі класи, а нас всього двоє.

– Це вже виходить якась рейд група, – чаклун звучно засміявся. – Нас двох має вистачити, я вже проходив цей квест.

– Ну тоді гаразд.

Калішта невпевнено натиснула кнопку «так» і під боковою панеллю здоров’я з’явилася нова лінія, яка належала Арґусу. Його ім’я перефарбувалось у синій, ставши автентичним доповненням до зовнішнього вигляду чаклуна. І як тільки система завантажила всі показники групи, він закрокував до порталу.