Світ де мешкають казки

Найважливіші рішення було прийнято задовго до того часу як виникла перша історія, задовго до того як правда була названа  правдою, а брехня була викрита і вигнана за межі людських сердець. Та в безмежності всесвіту залишалося одне місце в якому правда і брехня продовжували співіснувати. Можливо це був не найщасливіший вимір, але він ніколи не залишався байдужим.

Хранитель, спостерігаючи за відліком часу, який тільки і наближав перемогу правди, був збентежений тим, як брехня захоплювала серця місцевих жителів. Стародавні рішення мали вагу, і це означало тільки одне- люди чиї серця будуть захоплені брехнею, будуть відправлені у вигнання разом із нею. Його велике серце було на межі, байдужість до чужого горя і бездіяльність була не притаманна йому.

Безмежний смуток Хранителя міг потурбувати тільки один, єдиний, молодший брат. Творець брехні сам завітав до нього в гості. Поруч з ним турботи більше не здавалися такими тяжкими, його аура байдужості давала свої плоди. Та чомусь очі Хранителя були надто сумними коли він дивився на нього. Один із них точно знав в чому полягає щастя: в дружбі і радості в натхненні творити добро, натомість серце іншого не бачило нікого окрім самого себе, воно не знало радості дружби і надихалося тільки руйнуваннями. Він дивився на вимір і сміявся, та сміх його був дивним, в ньому не було щастя одне тільки зло і це зло було ладне зжерти все на своєму шляху.

• Ти не зможеш врятувати всіх- говорила в ньому жадібність…

Натомість, Хранитель оглянув свою кімнату, його погляд впав на старинну шухляду припалу пилом і забуттям. Смуток в очах змінила надія, та вона була така щира що і серце брата відчуло це бажання визволити із скрині її вміст. В скрині було заховане не більше не менше як справжнє диво.

• Я відпущу його у вимір. Так чи інакше воно знайде свого адресата.

Робити щось було кращим а ніж не робити нічого.

• Без власного втручання, брате. Говорив молодший брат.

 Після цих слів вони обидва занурились в спогади про ті часи коли були прийняті найважливіші закони всесвіту, які так вдало працювали і до цього часу.

• Без власного втручання. Наголосив Хранитель простягнувши руку Творцю брехні, даючи свою згоду його словам.

                                                                                     ***

На перший погляд у вимірі було спокійно, притаманна вечірньому часу тиша розвіювалась містом, машини одна за одною доїжджали до кінцевої, останні відчинені магазини завершували свої справи, з вікон домівок доносився запах вечері, в своїх оселях, люди були не так далеко від щастя. При інших обставинах вони і не знали б про те наскільки сильно щасливі бути разом, але заголовок газети в руках одного із мешканців говорив «втрати ворога на сьогодні». Десь на так далеко від цього раю йшла війна. Ще одна витівка брехні… Доки одні шукали мотиви і сенс, інші наполягали на тому що безперечно вони десь є. Правда була тільки в тому, що люди обіймали один одного сильніше кожного разу коли розлучались на мить.

Звичайний перебіг подій для декого був зовсім не звичним. Диво, опинившись у вимірі було збентежене, і у затінках того невеликого щастя воно відчувало смуток який заполонив простір. Опанувавши себе від болю і страждань, які відчувалися йому мов власні, диво прийнялося за справу. Йому потрібно було знайти адресата. Хтось би сказав що це не чемно- зазирати у вікна, але як би інакше диво знайшло б його?

Хлопчик Саша був один у своїй кімнаті, як будь який чоловік його віку він вже добре знав що ніяких казок не існує. Йому щойно виповнилося сім, та він вже був достатньо самостійним. Він сам міг чистити зуби, повністю сам одягався, він навіть сам міг зав’язати шнурівку на свої  кросівках. В придачу до всього в нього був пес Шепс, неабияка відповідальність. Він вчився турботі і грамоті, але нічого так не захоплювало хлопця як стратегія і тактика війни. Він вже ясно бачив своє майбутнє, і точно знав що стане справжнім генералом . Йому потрібно буде захищати свою маму, після того як його батько, як і багато інших чоловіків того часу, пішов на війну, вся відповідальність за безпеку сім’ї лягла на його плечі.  Його заздалегідь попередили про те, що за вечерею його чекає «серйозна розмова». Він любив серйозні розмови, як і все що мало слово «серйозний».  Серйозна розмова для серйозного хлопця, чи не найвдаліший дует. Він міркував про те, що сьогодні мама, нарешті, дозволить йому ходили в магазин самостійно. Так, це було б дуже доречно. Він точно знав: яйця, молоко і картопля- список продуктів які завжди мають бути в його домі. Можливо в ході серйозних перемовин йому вдасться домовитись про збільшення обсягу цукерок? Хто знає? Саша точно знав про те що казок не існує, але всім серцем вірив в дива.

Вечеря готова і за столом зібралася вся родина. Саша і мама сиділи за столом, пес Шепс зайняв своє місце.

• Всім досить смачно? Поцікавилась мама.
• Дуже смачно!

Їжа справді була смачною, та більше всього Сашко очікував на чай. Саме за чаєм має пролунати довгоочікувана розмова, бо всі знають, що під час їжі розмовляти не можна. По завершенню вечері настала пауза і атмосфера в домі здавалася незвичною…. Мама була дещо стурбованою, здається Шепс помітив це першим бо всівся прямо біля її ніг, вона налила чай, а на її очі накотилися сльози. Вона зробила все можливе щоб цього ніхто не помітив, а Саша, як істинний джентльмен зробив вигляд що це так. Здавалося розмова буде ще більш серйозна як на те очікували.

• Я знайшла роботу, це саме те, що я хотіла тобі сказати. В цю мить Сашко видихнув з полегшенням
• Та це ж не погано! Чи не так?
• Любий, я знайшла роботу за кордоном.
• Закордон? Ніколи не знав що це таке. Шепс, ти колись знав що таке закордон?  
• Робота в іншій країні, і я маю погодись на неї. Натомість ти маєш поїхати в село, до свого дідуся. Я телефонувала йому сьогодні, він буде радий прийняти вас з Шепсом у себе і потурбуватися про вас, доки я буду відсутня.
• Гаразд мамо! Відповів хлопчик, попередньо проковтнувши великий ком в горлі, що заважав йому це сказати. Було не просто, але здавалося, мама і без того була засмучена. Хтось мав бути дорослим. А надії на Шепса не було зовсім.
• Тож, прошу, мій генерал, зараз підіймайся до себе в кімнату і починай збирати свої речі. Я допоможу тобі коли закінчу з посудом.
• Гаразд мамо! Вимовив Саша. А сам задумався… вже завтра, подумати тільки.