Епілог

Галина Василівна сиділа на лавці біля під'їзду й теревенила з іншими мешканками їхнього будинку. Всі вони були в похилому віці. Компанія частенько любила перемивати кісточки сусідам або простим перехожим. Власне, для цього вони й збирались щовечора, засиджуючись на лавці до темноти. Сьогоднішній день не став виключенням. Жінки, що ні в якому разі не вважали себе бабусями, цього вечора теревенили про нуднющі вибори, які мали відбутись через пів року, восени. Сперечались про те, яка партія цьогоріч отримає більшість голосів виборців. Галині Василівні було до того байдуже, але дуже Вона полюбляла конфліктувати. Їй це добряче підіймало настрій.

–Ага, ага, – сердито кивала Ніні з четвертого під'їзду, – а я кажу, що новенький той пройде, от побачиш! Як його там... Шовковський! О!

–Ай, ну тебе! Стара, мала б розумною бути, але нічого не тямиш в політиці! Така ж зелена, як твій Шовковський!

Галина Василівна образилась на свою «колегу», тому не стала нічого відповідати, тільки зле стиснула зморщені губи.

В цей час з під'їзду вийшла замріяна Світі, весело привіталась з компанією, пройшла до дитячого майданчика та всілась на гойдалку. Жінки провели дівчину жадібним поглядом, мріючи про те, як почнуть поливати її брудом. Але вона сіла занадто близько, тому не наважувалися навіть шепотіти. А як кортіло! 

Залишалось лиш зиркати на неї голодними поглядами та мовчати. Забулись вибори, дебати й той ще зелений Шовковський.

Вона зателефонувала комусь і ще дужче усміхнулась, спершись на троси гойдалки. Розмова тривала недовго, Світі дуже швидко заховала телефон до маленької сумочки й закрила очі, підставивши обличчя останнім вечірнім промінчикам весняного сонця.

–О, мабуть, з хахалем своїм говорила, – наважилась прошепотіти Ніна все ще ображеній сусідці. Їй так не терпілось чимшвидше сказати, як вкотре вульгарно вирядилась Світлана. Їй уже 22, заміж пора, дітей народжувати, а вона й досі одягається, мов школярка!

У двір повільно заїхав білий дорогий автомобіль, Світі радісно піднялась з гойдалки й пішла назустріч. Відкрила двері й сіла всередину. Тут то «перемивачки кісток» і розійшлись.

–О, ти бач? – штовхнула ліктем Галину Василівну Ніна. – Це вже другий її забирає! Раніше інший приїжджав!

Але Галина Василівна досі мовчала, так добряче їй допекли слова про «зелену».

–Накрав, мабуть, грошей, тепер і возить наївних дуреп, а вони на нього ведуться. Такі люблять мати кількох панянок, – дала свій вердикт Ярина, що жила на одному поверсі з Катею. – Он Рудникова мала теж з таким гуляє. І що? Бачила його якось, як в поліклініку їхала автобусом. Йшов до машини, обіймаючи одразу двох... повій.

На останньому слові жінка сплюнула.

Тим часом білий автомобіль рушив з місця. Проїжджаючи повз жінок, водійське вікно наполовину опустилося й у ньому показалося усміхнене обличчя темноволосого хлопця. Він кивнув Галині Василівні, помахав одними пальцями й поїхав далі. Позаду виднілося ошелешене обличчя Світі.

Жінка, якій дісталося трохи уваги того хлопчини, що вона згодом після знайомства впізнала на екрані телевізора, зашарілася. Їй стало приємно, що він її пам'ятає. Її, просту жінку похилого віку, з якою познайомився три роки тому.
А от Ніна не те що здивувалась, вона аж захлинулась від заздрості. Адже їй так мило давно молоді люди не усміхались.

–Ще й наркоман! – пробубоніла зле жінка.

–А звідки це він тебе знає? – запитала Ксенія з сусіднього під'їзду.

–І ні разу він не наркоман! – раптом вирішила захистити хлопця Галина Василівна. Мабуть, навіть більше через те, що хотіла заперечити Ніні на зло. – Хороший вихований хлопець. Сумки мені допоміг якось донести до квартири. І Світланка порядна дівчинка, он вони вже три роки разом! – жінка стала важко підводитися з місця. – Сидите тут, повіями всіх несправедливо обзиваєте... Піду краще, а то й мене бідну, зелену, стару жінку прозвете не краще...

Галина Василівна зайшла в під'їзд та потупцяла собі до ліфта.

–Образилась чи що? – знизала плечима Ніна. – Раніше гірше всіх на Петриченкову дочку лаялась, а тепер заступається за неї та хахаля її... Тьху...

***

–Ти знаєш бабу Галю? – здивовано запитала Світі, щойно вони виїхали з двору.

–Якось мав нагоду познайомитись, – усміхнувся Алекс і подивився на дівчину закохано. 

Серце її закалатало. Вона притулилась щокою до його руки й стала дивитись на гарне обличчя співака. Світі згадувала, як спершу робила це нишком, потайки розглядала кожну рису обличчя Алекса, милувалась і лиш мріяла про те, що вони зможуть бути разом. Проте Ніцца все змінила. Там, у казці, вони нарешті розібрались у своїх почуттях і провели той тиждень дуже насичено. І не лише в туристичному плані.

Через кілька хвилин Світі відсторонилась від хлопця і насупилась. Її не влаштовував цей автомобіль. Тут незручно було тулитись до хлопця, спина постійно затікала. Вона розуміла, що авто швидше, потужніше й новіше. Але часто сумувала за синеньким Камаро, яке нагадувало їй, як все у них починалось.

Алексу ж цей автомобіль подобався більше. Хлопець любив його за емоції, які дарувала швидкість. Коли адреналін розтікається по тілу й виникає відчуття того, що в тебе є суперсила.

Вони стояли у вечірньому заторі, тримаючись за руки. Мовчали, кожен думав про своє. Алекс хвилювався через те, що хотів сказати Світі, а вона, нічого не відаючи про це, безтурботно роздивлялась рідкі, немов розтягнуті кимось, хмари, що вкривали небо. Дівчині згадувались ці чарівні три роки, за час яких вона жодного разу не пошкодувала про те, що стала коханою неймовірного Алекса Рікса. Хіба що одного разу... Але то було лиш на одну мить... Одну дуже коротку мить.

Це трапилось на вечірці в честь дня народження Алекса. Спершу настрій їй зіпсувала менеджер Руслана, яка хотіла, щоб Світі підписала договір про нерозголошення. На що Алекс поглянув з докором на жінку, покрутив пальцем біля скроні й потягнув свою кохану за руку, ігноруючи злісні слова свого менеджера. Потім дівчина ніяковіла, коли її знайомили з відомими людьми, бо представляв співак Світі як свою половинку. Також вона випадково зіштовхнулась з Андрієм, який неприємно зиркнув на неї з-під лоба й вишкірився (ну точно гієна!).

Але гірше над усе виявилось помітити серед гостей ту, яка теж мала стосунки з її хлопцем. Ні, то була не Алла. Світлана. Тезка.

Світі помітила, що ця відьма чорнява дивиться на її Алекса! А потім вони зустрілись поглядами й ця овечка нахабно їй посміхнулась. Відразу з'явилась злість. Перед очима спливла картинка, яку Світі бачила всього лиш один раз на екрані свого комп'ютера. Він її цілував. Пестив, ніжив, голубив. Дівчині захотілось вишкрябати поганці очиська, щоб та навіть не осмілилась підійти до її хлопця. Але Світі стрималась. Не хотілось виглядати божевільною в очах відомих людей. Вона весь час насуплено зиркала в сторону тієї Світлани й з кожною хвилиною ненависть до неї зростала. А заодно і до її подруги, з якою вона стояла поряд, – Дорін. Брюнетка ж час від часу кидала зацікавлені погляди на Світі. «Я краща!» –відповідала їй злими карими очима Світі і міцніше стискала руку свого хлопця.
Тривало це рівно до того моменту, коли Алекс помітив насуплений погляд своєї Цукерочки й розсміявся:

–Світі, вона тобі не конкурентка. Це вже радше я маю хвилюватись, адже ти її зацікавила. Ходімо, познайомлю тебе з ними.

–Що? – Світі не повірила його словам. – Ні, не піду я... Мені не цікаво... Я не буду більше...

Проте Алекс її не слухав. Притяг свою Цукерочку до Світлани й Дорін, познайомив, а потім залишив, сказавши, що має термінові справи. Світі почувала себе ніяково від їхніх поглядів, але не втекла. Витримала, але образилась на Алекса. На те, що він її залишив. Проте ненадовго, адже він щиро розкаявся, дивлячись в очі, перепросив. І вона розтанула, мов цукерка на сонці.

–Про що задумалась? – запитав хлопець, цілуючи пальці Світі. Вони минули затор і заїхали на територію житлового комплексу, де знаходилась квартира Алекса.

–Про те, що ти дуже чарівний і на тебе не можна довго ображатись, – щиро відповіла дівчина.

–Ти мені лестиш, Світі, – захитав головою він.

–Аж ніяк. Це правда.

–Ні.

–Так!

–Ти перебільшуєш.

–Не перебільшую!

Вони сперечались аж до дверей квартири. Тоді Алекс не витримав і поцілував Світі так, що з неї дух вибило. Дівчина забула про що вони розмовляли й занурила руку в темне густе волосся.

А потім вони кохали одне одного, віддаючись у відчуття повністю, з головою.

Пізніше, коли сонце заховалось за горизонтом, лежачи в обіймах хлопця перед здоровенними вікнами, перед нічним Києвом з його прекрасними вогнями, Світі згадала як вперше побувала тут і її уява малювала саме такий романтичний вечір... Виходить, мрії здійснюються.

Алекс пригортав до себе дівчину й думав про те, що лежало в його кишені. Уже два дні та коробочка ніби то йому пекла. Він ні на мить не забував про неї, відчував її присутність фізично.

–Світі, виходь за мене… – вирвалося нарешті. Хлопець затамував подих. Світі в його руках теж завмерла.

«Господи, хоч би не втекла!» – подумав про себе, до болю кусаючи нижню губу.

Здається, дівчина хотіла щось відповісти, проте зовсім невчасно задзвонив телефон.

–Це Катя, – сказала на видиху, глянувши на екран. – Так пізно... Мабуть, щось трапилося...

Вона обережно вивільнилася з його обіймів та відповіла на дзвінок.

–Ти не уявляєш, що він... от гівнюк! Придурок! Козел! – здається, Катя задихалася від обурення. Світі це спантеличило. Сьогодні з її Ярославом все було гаразд. Гівнюк гівнюком, звісно, але нічого нового він не витворяв. Але ж з того часу багато чого могло трапитися.

–Катю, заспокойся і поясни, що зробив Ярослав? – попросила її Світі, думаючи про слова Алекса. Серце гупало гучно. Вона не могла повірити, що він це сказав.

–Та до чого тут Ярослав?! – не своїм голосом заверещала Катя. – Це огидний Качур! Знаєш, як він мене назвав?! Катерпілер! Уявляєш?! Ненавиджу! Задушу гада! Кретин!

Світі зітхнула з полегшенням та втомлено прикрила долонею лоб.

–Катю, поговорімо завтра. У мене тут більш важливі справи, ніж стосунки з твоїми хлопцями...

–Він мені не хлопець!!! – кричала подруга, підвищивши голос на кілька октав. – Качур! Качур! Бабій! Жигало! Клятий денді! Ненавиджу!

Світі знала, що в Каті істерика, що вона тупає по підлозі ногами, наче вередливе дівчисько. Не хотілося цього слухати, тому дівчина просто поклала слухавку та глибоко вдихнула, дивлячись на підлогу. Теплі руки погладили її по спині, від чого вона несвідомо напружилася.

–Щось трапилося?

–Все гаразд, просто Кітті знайшла собі головний біль. Не важливо.

Дівчина змовкла, насолоджуючись його ніжними погладжуваннями.

Вона не боялася йти далі, не боялася сказати «так». Просто після цього невчасного дзвінка стало якось ніяково підіймати назад цю тему. Але ж вона пообіцяла собі бути хороброю. Заради них...

–Я згодна... – голос чомусь став тихим та сиплим. Рука на спині зупинилася. Але тільки на мить. Алекс притягнув Світі до себе та поцілував. Так ніжно та солодко, що тепло розпливлось по всьому тілу, а дихання збилось. Легені не хотіли приймати в себе повітря, а тіло, начебто літало. Дівчина відчула, що голова йде обертом від того, що він поряд, від його поцілунку.

Вона відірвалася від його губ та поклала голову на міцні груди. Так, щоб відчувати, як б'ється його серце. А робило воно це важко.

–Я кохаю тебе, – прошепотіла та притиснулася до хлопця ще дужче.

–І я тебе, моя Цукерочко. Цукерочка для співака.