48

Наступний день проходить майже аналогічно минулому. Знову студія, знову телефон Алекса та його інстаграм. Вчорашній пост зібрав такий ажіотаж, що дівчата тепер слізно, розчулено заздрять Алексовій Цукерочці, тобто мені. Знали б вони про те, що це все фейк...

Весь час намагаюсь уявити себе на місці його прихильників, та не можу. Поняття не маю, якою була б моя реакція на те, що мій кумир закохався. Теж милувалася б? Чи злилась?

Тільки під вечір хлопці переможно радіють, що все ж завершили пісню. Вони прослуховують її кілька разів, перевіряють, чи все гаразд.

–Ну що, робимо сніпет*? – задоволено питає Алекс.

Алекс змушує знімати саме мене, хоча мені й ніяково. Знову з'являється бажання втекти. Відверто кажучи, ця пісня мені не дуже подобається, адже вона про втрачену дружбу між хлопцем та дівчиною. Навіює якусь ностальгію невідомого походження. Пізніше співак і сам зізнається, що вона йому не до вподоби, але зірки лягли так, що довелося все ж її записати.

Сьогодні вертаюся додому трохи раніше, але втомлена набагато більше. Наступного дня Алекс дає мені вихідний, тому підтягую навчання. А от у вівторок концерт. І я їду туди зі схвильованим серцем. Чомусь мені лячно. Втім, як завжди.

Пригадується історія з підліткового віку. Я вперше закохалася у хлопця з паралельного класу. І, здається, теж сподобалася йому. Однокласниці на чолі з Катею хотіли мені допомогти, тому вирішили на перерві піти в їхній кабінет. Я почувалася щасливою та хороброю. А ще радісною, бо ж мала побачити свого краша. Перед дверима його класної кімнати нервувала, боялася, соромилась. А переступивши поріг, зрозуміла, що не можу... Відчула стільки сорому, що миттю розвернулася та кулею полетіла назад, до свого класу. Звісно ж, хлопець, який подобався, більше в мою сторону й не дивився, адже я втекла...

Зараз почуваюся аналогічно. Радію, бо все ж таки обожнюю слухати, як він співає. Його голос чіпає щось в моїй душі. Те, від чого в ній розквітають квіти. А ще народжуються зірки. А от причин хвилювання не розумію. Чому так лячно?

Сьогодні я не тікаю, коли зустрічаюсь з Алексом, але дуже хочеться. В гримерній, куди я потрапляю, саме розпал роботи. Ліна бігає навколо Алекса, чепурить його волосся, а Настя готує одяг.

–Привіт, Світі! – радісно вітається хлопець, щойно я опиняюся у кімнаті.

–Привіт, – кажу тихо. Дівчата мене обіймають по черзі та повертаються до роботи.

Алекс, немов ображена дитина, миттю обурюється:

–Я теж хочу обіймів.

Дівчата сміються, а я панікую. Обійняти чи ні? Алекс продовжує сидіти, дивлячись на мене насуплено. Підходжу до хлопця несміливо, дивлячись в сині очі, в яких знову помічаю вогники, що неймовірно хвилюють. Схиляюся та боязко протягую свої руки, щоб обійняти його за плечі. Стає надзвичайно приємно, коли він кладе руки на мою спину. Відчуваю тепло його тіла, а ще аромат парфумів, він не надто виражений, але добряче п'янить мене. З'являється головокруття. А ще не хочеться його відпускати, навпаки, бажання притиснутись всім тілом тільки росте. Проте хлопець першим розриває обійми, від чого я мало не стогну. Хочеться ще й ще. З Алексом постійно мало. Його надто мало... В голову закрадаються зовсім не дитячі думки.

Відсторонююся від хлопця, а потім відходжу, щоб не заважати Ліні, яка задоволено усміхається.

–Тримай, – каже співак та дає мені свій телефон, – сьогодні будеш працювати фотографом. Прямо зараз, і одразу в соцмережі.

–Але я не вмію... – розгублююся.

–У тебе вибору немає, – усміхається. З його погляду розумію – й справді нема. 

Роблю декілька фото, але вони мені не подобаються. Тому вирішую зачекати, щоб спіймати більш крутий кадр. І таки вдається через кілька хвилин.

–Я показував вам, яка у Світі крутезна кімната? – говорить захоплено, з радістю співак, а я в цей момент фотографую його чарівну усмішку з вогниками в очах. – Мені вона дуже сподобалась... А ті простирадла...

–О, дивись, яке класне фото, – миттю реагую, перебиваючи хлопця, та показую фото. Він усміхається мені, дивлячись в очі. «Що завгодно, тільки не простирадла!» – кричу йому поглядом та хитаю головою. Ні! Нізащо!

–Звісно, що бачили, – відповідає Ліна, запускаючи руку у волосся хлопця, – ми підписані на твій інстаграм!

Думаю про те, що мені теж хочеться доторкнутись до темного волосся. І взагалі заборонити їй торкатись до мого... Ні... Забути... Він не мій.

–Жалкую, що зробив лиш одне фото, – продовжує хлопець, – Світі, ти ж запросиш мене знову в гості?

Застигаю, адже приходить розуміння, що плакатів там більше нема. Від погляду, який висловлює надію, стає соромно за те, що я зробила. Киваю та відводжу очі, обдумуючи, як йому розповісти правду.

–Ох, і нащо ти її засоромив? – вступається за мене костюмер, підходить ближче до мене та хитро говорить, тицяючи пальцем на хлопця: – А ти знаєш, що він набив тату крил на шиї, копіюючи Бібера?

–Настю, припини! – вигукує хлопець, ніби образившись. – Я сто разів повторював, що це збіг!

–Але ти зробив це тату одразу ж після нього! – встряє й Ліна.

–Я не знав, ясно? Не знав!

Ми сміємось, тому що Алекс кумедно насуплюється. А брова, та, що зі шрамом, ледь помітно сіпається. Ні, не від злості чи нервів. Здається, він намагається приховати свій сміх, бо усмішка так і хоче з'явитися на його вустах. «Ну ж бо, красеню, усміхнися для мене!» – намагаюся надіслати йому знак, дивлячись на його обличчя. Проте він не звертає на мене уваги.

Коли починається концерт, я стою за лаштунками. Чую, як реагує натовп, коли Алекс Рікс, наш знаменитий співак, виходить на сцену. Здіймається такий гул, що його, мабуть, чути аж в іншому кінці столиці. Фанати оглушають своїми криками, свистом та вересками. Мені й самій хочеться стрибати від радощів, адже він зараз буде співати.

–Привіт, Києве! – говорить у мікрофон. Фанати вибухають новою хвилею галасу. – Запалимо?

І він справді запалює, з найперший рядків. Стою та милуюся його голосом, що змушує моє серце битися швидше. А ще ним самим милуюся, його ідеальним тілом, яке, на мою думку, створене, щоб на нього дивились. Знову думки летять не туди...

Після трьох пісень, які я добре знаю, Алекс сповіщає фанатів про новий хіт. Від захвату рука сама лягає на серце.

–Ця лірика вам сподобається, я написав її зовсім недавно. Присвячується всім, хто кохає.