2.Лерой та Марбус

-Елей. - звернувся Лерой до розумної істоти. -Сьогодні я знову бачив її уві сні, вона була прекрасна. - дог подивилася на нього якось дивно, чи то вона знала, хто це і навмисне не говорила, чи то вона була в зметінні... -Ти ж усе знаєш, скажи мені, хто вона?

-Лерой, те що я твоя берегиня, це не означає, що я маю розголошувати таємницю берегинь.- тихо відповіла Елейя, а потім продовжила пояснення. - Ти, Лерой і без мене знаєш, що існують й інші світи, а та дівчина з твоїх снів - Лісова відьма.

-Чортівня якась, скрізь одні відьми. -чортихнувся Лерой.

-Бачу вона зачепила тебе сильно. - ствердно мовила хранителька

- Так, так і є.

- Що ж, тоді я скажу тобі одне, Владико Ерідаса, вона не така як усі. - вимовила хитра морда.

-У сенсі, не така як усі?

- А ось так, Лерой.

- Продовжуй, Елейя.

- Ні, Лерой я й так зайвого бовкнула...

-Хто ж вона така, що навіть ти говорити, загадками почала.-Не вгамовувався Лерой.

- Усьому свій час, Владико, - обламала його Елейя. - і взагалі, непогано б чогось поїсти.

Так минув день Лероя в суперечках зі своїм собакою і спробах її розбовтати, але все безрезультатно, та відмовно мовчала. У результаті чого темний Владика здався і тихо вимовив:

-Безглуздо з тобою сперечатися, ти як маленька капосна дитина, яка зробила капость, мовчиш, і нічого не говориш.

-Ага скажи що ще як партизан. - З'єхидничала Елейя

-Парті... Чого? - здивовано подивився на хранительку Лерой.

І тут хранителька зрозуміла, що все таки бовкнула зайвого, але назад сказаного не повернеш, постаралася пояснити Темному Владиці:

-Не чого, а хто? Партизан, так називають у Ердів осіб, які знають багато, але мовчазні.

-Звідки такі пізнання? - жваво розпитав Темний.

- От чесно, начебто розумний ти чоловік, а тупиш як баран, тобі ж більше 15 років, тут і дурному зрозуміло, що я селяниновіша за тебе, і в багатьох була берегинею. - уїдливо повідала хранителька дог.

- Добре-добре, тільки не гнівайся, а скажи всі хранителі в іпостаті собаки?

Хіба ти забув, що десять років тому була страшна війна, і скільки всього, жертв війни будь-якої раси було?

-Але я ж тоді тільки став Владикою...

-Все вірно, ти останній із роду Віктройс, але це поки що, але от на жаль мій вид вимер...

-Печально, ти залишилася без рідних і я теж залишився.

- Гаразд так уже й бути, я скажу тобі одне, я теж як і ти відчуваю вихор змін...

-Сподіваюся що це не війна знову...

- Ні, не війна, а щось інше... війна буде пізніше.

Тим часом на Варварських землях

Марбус лежав у покоях і обмірковував план помсти, він ненавидів усе, що пов'язано з родом кузена Віктройс. Він жадав помсти за смерть батьків. Вважаючи себе по праву королем, будучи старшим за Лероя. Однак спочатку всім відомо було, що війна між родом Брей і Віктроус була давньою, зате Мальбус міг заснути спокійно, тому що, він нерозумно сподівався, що рід Адейс весь знищений, усе в тій же зловісній війні. Але навіть не замислюючись, як помилявся, як і в тому, що король, усього лише король. І подумки звернувся до кузена:

-Ти -Король, але не більше, хоч і володієш магією, та прийде час, коли я буду королем, ось тоді ми й подивимося, хто буде останнім сміятися. Дейяр побери! як він сумує за рідними місцями, за домом утіх, за нескінченними веселощами і свободою! А тепер цього немає, поки що немає, але він поверне собі по праву все, що забрав у нього кузен. Поруч спала його улюблена повія пишногруда шатенка, яка хоч якось скрашувала самотність. Але це на деякий час тільки, а як тільки план помсти вийде, одразу ж позбутися її.

Трьома годинами пізніше в долині Квітучих троянд

Лерой насолоджувався тишею, зануреного в свої думки, на жаль це було недовго, його перервала мідноволоса стерва, дівчина дуже приваблива, тільки порожня.

- Ройчику, солодкий мій, коли ж ми узаконимо наші стосунки.

-Зараз не час, і немає настрою з тобою це обговорювати, тому ступай додому.

- Але Рой, солодкий мій, я хочу побути з тобою.

-Я сказав тобі пора, я зайнятий.-рявкнув грізно на пігалицю Владика.

У цей час Елейя спостерігала за ними в укритті, їй ця Шена не подобалась. Тому завжди сиділа в укритті... Тільки Лерой про це знав, і схвалював, і тільки він знав, що вона може прийти невидимою...

-Гаразд, коли охолонеш, тоді й поговоримо. -запекло заявила дівчина.

-Ти так непомітно прийшла, щось термінове, якщо прийшла під час нашої перепалки з Шеною? - очі наповнилися непідробним інтересом.

-Тебе не проведеш, якщо вже на те пішло, то вона не справжня пара, а інша дівчина, тож марно ти її терпиш. - задоволено хмикнув, дивлячись на розгубленого повелителя.

-Це як так?

-А ось так, Лерой. Крім того, це знаємо ми, і кілька Верховних, які підтримують тебе. Та не забувай, що твій кузен готує план помсти.

- О, ти про це теж знаєш. Ти знаєш більше, ніж будь-хто.

- Ось тому, я твоя берегиня, але це поки що, а поки що готуйся до змін...

- Цікаво як живеться в інших світах? .- озвучив думки вголос Лерой.

- У світі Ердів магія сприймається як вигадка, проте є ті, хто народився з нею, і майже таємно її розвивають.

- Хіба таке буває? - зацікавлено запитав Владика у хранительки.

-Так, це єдиний такий світ де магія майже відсутня.

- Чому тоді я її відчуваю?

-Всьому свій час, Лерой. - багатозначно вимовила хранителька.

Дивлячись на захід сонця, Елайя знала, що його істинна жива, і що вона повернеться, і рід був зовсім іншої назви, чекати вже недовго залишилося, от тільки чого вона не знала, то це те, що зустріне свою істинну пару, так само як і Лерой, та інші події...