Розділ 8 Не все те золото, що блищить

«Життя не настільки скупе, щоб дати нам лише один шанс»
(х/ф «Бунтівний дух»)

Лайен, дванадцятий день від кораблетрощі

Насилу розплющивши очі й озирнувшись, Лайен не відразу збагнув, де перебуває — кам’яна стеля, що низько й загрозливо нависала над ним, пишне, але добряче притрушене пилом і зовсім не нове обладнання кімнати, повна відсутність вікон… Напередодні, коли за розпорядженням Ерднісс — крилатої богині гномів — їх прийняли у столиці й розмістили в гостьових покоях верхньої, найдальшої від центру галереї, він провалився в сон, ледь торкнувшись подушки головою.

Брак нормальноï їжі та повноцінного відпочинку після всіх пригод виснажив навіть ельфа з його майже невичерпним запасом міцності й витривалості — що вже казати про інших членів команди: усі вони погодилися б навіть на килимок біля дверей, аби тільки спати досхочу й нікуди не бігти. Та тепер, оглядаючись, він помітив і зотлілі шпалери, що примудрилися вицвісти навіть за повної відсутності природного світла — вочевидь, старість пожирає не лише розумних істот, а й створені ними речі, — і кам’яний пил, що грудками зібрався по кутках, і загальну необжитість приміщення, куди його поселили разом із Н’єрдом.

З тривогою прислухавшись до рівного, спокійного дихання людини, Лайен видихнув — богиня повністю зцілила його фізично, тепер лишалося відновити тонкі матерії й магію, укладену в самій його суті, а коли це станеться — не знав ніхто, навіть Енліль, лише сам Н’єрд. Якщо він захоче жити — житиме.

У кімнаті було тихо, але краєм вуха — адже, як відомо, ельфійські вуха найчутливіші — Лайен розрізняв глухий гул голосів, сердитих і сварливих. Намагючись знайти джерело звуку, він підійшов до стіни й, трохи повозившись, виявив, що голоси долинають із-за крихітної картинки, недоречно розміщеної посеред гобелена. Відсунувши її, ельф із подивом помітив щось на кшталт дверного вічка і, припавши до нього, зрозумів: їх поселили по сусідству зі сторожкою, де просто зараз двоє бородатих, насуплених гномів сперечалися ледь не до хрипоти, анітрохи не зважаючи на близькість гостей. Із цього Лайен зробив висновок, що їм невідомо про наявність у стіні підслуховуючого отвору.

Прислухаючись, він із подивом відзначив, що мова йшла про них — несподіваних гостей інших рас, які звалилися гномам на голови ще й під протекцією їхньої власної богині, що з усіх куточків світу обрала саме цю гору своїм пристановищем. І хоча гноми, залишившись удвох, не користувалися загальносвітовою мовою, ельф розумів кожне слово — за тисячоліття свого існування він вивчив усі мови й навіть діалекти розумних, що населяли світ.

— А я тобі кажу — останні дні настають, — бурмотів рудобородий, низенький гном, явно продовжуючи розмову, початку якої ельф не чув. — Зроду в нас чужаків не бувало — навіть близько не підходили, а тут одразу гуртом, та ще й усі побиті, з пораненим. Дарма король їх упустив, ой дарма.

— Та як же не впустити, коли сама Ерднісс наказала, — відповів другий, чия борода була вдвічі коротша, й відпив добрячий ковток із глиняного кухля. — Проти волі богині хіба підеш?

— Інколи й проти можна, коли для всього народу треба, — гарячкував рудобородий, підстрибуючи на лаві. — Ти взагалі чув, що в світі коїться? Андора зруйнована, клани гризуться між собою, на ринку скандал — телепорти працюють абияк, а голова Шукачів зник! Хіба це не знаки?

— Та заспокойся, — відмахнувся другий. — Якщо Андори нема, то й прокляття своє вона з собою забрала, тямиш? Нічого поганого, окрім доброго, я тут не бачу. Клани завжди гризлися — одним це подавай, іншим те. А щодо сувоїв — старих запасів ще вистачить, поки розберуться, що за диво, то й переб’ємося. А Шукачі… відколи тебе відлюдники хвилюють? Нема в них голови — і що з того? Живи собі, руду копай, на варті стій, дітей рости — от і всі наші клопоти.

— Не кажи, ой не кажи, — похилив голову рудий. — Оці Мандрівники… хто вони? Хто їм на п’ятах висить, що вони такі виснажені? Чую, чую — буде від них велика біда, ще згадаєш мої слова.

— Та що ти, мов крув на тині — біда та біда, — відмахнувся другий, знову припадаючи до кухля. — З ними ж наш брат і сестриця, отже не все так кепсько. Чув я, Гаарн до короля пішов говорити — оце й міркуй! Родичі вони, хай і далекі, та все ж. Не міг він лихо до воріт притягти — оце я тобі втокмачити намагаюся. Пий давай і ходімо на варту — нічого тут сидіти, сідалище роздмухувати.

З цими словами він підвівся, зі зітханням поправив дублет і вийшов зі сторожки, кинувши сердитий погляд на рудобородого. Лайен, своєю чергою, повернув картинку на місце й міцно замислився.

Виходило, що новини доходили й сюди, хай і з певним запізненням, а це означало, що дуже скоро гноми дізнаються, кого саме пригріли. Судячи з підслуханої розмови, найменше їм хотілося вносити хаос і руйнування у своє спокійне, улагоджене життя. Єдиною надією наразі був Гаарн: якщо коротун зуміє донести до брата думку, що в загибелі клану винен сам клан і що на них оголошено незаконне полювання, у столиці вони зможуть переховуватися доволі довго — гноми не видадуть, а брати штурмом гору, обрану богинею місцем свого перебування, — справа сумнівна.

Якщо ж ні, і король обере нейтралітет, їм незабаром доведеться знову стрибати світом, а сувої в Лайена добігали кінця, та й золото не безмежне. Звісно, є кошти, відкладені на зберігання, але цей недоторканний запас він поклявся витратити лише тоді, коли Джул, завершивши навчання, повернеться на материк — їй знадобляться найкращі обладунки й зброя. Сподіватися, що демон упаде від удару учнівського меча, щонайменше нерозумно.