Глава 33 І за борт її кидає в набіглу хвилю

Першим поривом було схопитися й влаштувати цій нахабній, зухвалій мерзоті, що прикривається статусом гості на кораблі, справжню прочуханку — з вульгарним волочінням за волосся й роздряпаною нігтями пикою. Але я стрималася і тепер, слухаючи оглушливу тишу, думала лише про одне: цю проблему — тобто Надіру — треба вирішувати. І що швидше, то краще.

— Не роби того, що потягне за собою цілу низку неприємностей, — наче у відповідь на мої думки тихо сказав Ньєрд. Він здавався єдиним, хто зберігав зовнішній спокій: Мілларга, вчепившись у похмурого Н’Граат’Са, була налякана до краю, Лайен хмурився, втупившись у тарілку, а в Сірого шерсть на потилиці стояла дибки.

На мить зазирнув стривожений і синювато-блідий Гаарн, щоб повідомити, що Еріці зовсім зле і вона поки побуде в каюті, виходячи на палубу за можливості. І це теж кололо мою й без того роздерту на клапті совість.

— Скажи, ти й справді ввечері підеш ловити мишей на камбузі? — щоб хоч якось розрядити обстановку, з вимученою усмішкою спитала я Сірого. У відповідь отримала його здивований погляд:

— Авжеж. А що тут такого? Це розрядка, та й узагалі — коти хижі тварини, їм треба постійно вдосконалюватися, — він тихенько захихотів. — Бідний дядько… певно, вже розорився на щурячій отруті.

— Тобто ти допомагав дядькові по господарству саме так? — я намазала хліб маслом і почала жувати без жодного апетиту. — Цікаво, він не божеволіє, хвилюючись за тебе?

— Я залишив йому записку, — знизав плечима хлопчина. — До того ж у нас прийнято самим вирішувати свою долю, тож не думаю, що він аж так переживає. Звісно, без мене йому буде складніше: я ж не тільки щурів ловив, а й усяких поганих відвідувачів відлякував… але сподіваюся, Страшил і сам упорається.

— Страшил — це той самий ітун, що сидить у вас на вході? — я згадала виродка і чомусь мені стало його шкода.

— Так, — Сірий кивнув і розсміявся. — Усі думають, що вони страшні, але це тільки для зовсім слабких і новеньких. Насправді дядько його скрутив без особливих зусиль.

Я замислилася: у найперший день мого появлення в цьому світі мені здавалося чимось немислимо складним убити арахніду й не померти від отрути шерстянок. А тепер я сприймаю це як дрібну перепону. М’язи налилися силою, ноги стали витривалішими, погляд — чіпкішим, і загалом уже небагато що могло змусити мене завмерти й згорнутися від жаху, як тоді, при першій зустрічі з бандою Айола. І це все — навіть без навчання в Храмі!

Я підняла погляд на Лайена — він сидів, так само зосереджено розглядаючи свої руки, й мені майнула думка: усе, через що він мене провів, зробило мене сильнішою і витривалішою. Так, він не навчав мене безпосередньо, але втягав нас у такі події, з яких я не могла вийти, не змінившись хоч трохи. То, може, річ не в моїй незграбності й не в тому, що я притягую неприємності? Може, це він тягне мене за собою, щоб через подолання я змогла пізнати свою силу?

— Добре, що вона відправила шукачку по твоєму сліду, — раптом пролунав у тиші голос ельфа, і всі, крім Ньєрда, звісно, здригнулися. — Це означає, що вона досі не знає, що посвяту знято і ти стала вільною.

— Так, — мелодійно озвалася Мілларга. — Але що я можу протиставити досвідченій воїтельці? Я ж не маніпуляторка, я бард… я не зможу змусити її пустити собі кров, хіба що послабити, можливо дезорієнтувати. Не більше.

— Поки я з тобою, тобі нічого боятися, — Н’Граат’С накрив її кисть своєю широченною долонею і легенько стиснув. — Нехай серед своїх мене вважають боягузом, але з цією вискочкою я впораюся.

— Вискочка чи не вискочка, а мене вона відлупцювала так, що й досі щелепа ниє, — пробурмотів Лайен, торкнувшись підборіддя.

— Це не рахується, — я підвелася з-за столу. — Ти був під дією наркотика чи ще чогось, але точно не при тямі. Та як би там не було, мені категорично не подобається, що Надіра тут, поряд із нами, і прямує на Розмовляючий острів. Є хоч якийсь спосіб її позбутися? Звісно ж, не викликаючи невдоволення нашого чудового капітана.

— Боюся, що ні, — Лайен знизав плечима і глянув на Ньєрда. — А що скажуть Шукачі?

— Я скажу, що все йде своїм шляхом, — Ньєрд відкинув серветку. — За винятком деяких нюансів, головне — щоб усі пам’ятали свою задачу і не забували про дану обіцянку, — з цими словами він уважно подивився на мене і вийшов з-за столу. — І тоді все буде так, як має бути.

— Ти звик, що в житті все йде так, як ти запланував, чи не так? — я дивилася на нього і не впізнавала: куди подівся вічно насуплений кочівник? Здавалося, він скинув років п’ятнадцять і молодшає з кожною хвилиною, проведеною в морі.

— Я звик планувати своє життя, так, і не бачу в цьому нічого ганебного, — проявивши дива галантності, Ньєрд подав мені руку, вивів на верхню палубу й завмер у захваті, вдивляючись у тремтливу лінію горизонту.

Я ж не бачила нічого, крім безкраїх вод, що оточували нас з усіх боків, і відчула щось схоже на паніку. Тепер зрозуміло, чому Еріка вирішила ховатися в каюті: таке здатне ввести в дивний стан будь-кого. Навіть під величезною кам’яною масою я не почувалася настільки безпорадною. Палубу легенько хитало — море було спокійним, і все ж я звірячим чуттям відчувала загрозу, що причаїлася на дні.

— Ти що, був моряком у минулому житті? — наважилася я спитати, коли ми лишилися вдвох, бо Лайен вирішив, що йому терміново треба піднятися на капітанський місток і перекинутися парою слів із нашим командиром.