Розділ 23 У кішки дев’ять життів, а в ельфів?

У якийсь момент світ навколо почав роздвоюватися, втрачаючи свою реальність, і на мить мені здалося, що я лише фігурка на екрані комп’ютера. Та після того, як я обережно, боячись розхлюпати свої добряче відбиті мізки, похитала головою з боку в бік, свідомість повернулася на місце. Намальованій фігурці не може так нестерпно боліти голова, що навіть зуби ниють, і вже точно в неї не виникне такого моторошного докору сумління від усвідомлення — це все через мене!

— Що з нею? — кивнувши в бік Милларги, запитала я в орка, боячись почути відповідь.

— З нею все буде добре, — його тон заспокоював, хоча на обличчя було неможливо дивитися без сліз, — її й дівчину-гномку напоїли зіллям і просто принесли сюди. Хоча в декого й виникли мерзотні думки, але я чітко дав зрозуміти, що поки я живий — до них вони не дістануться.

— Ти молодець, — прошепотіла я, уважно дивлячись на Гаарна. Попри те, що на ньому не було видимих ушкоджень, я помітила, наскільки глибокою була рана в його душі — він не зміг захистити племінницю, яка так само, як і ельфійка, зараз перебувала в глибокому непритомному стані. До того ж саме він запевняв усіх, що ця поїздка буде безпечною. Мені щиро хотілося сказати йому щось підбадьорливе, але потрібних слів не знаходилося — можливо тому, що я, несвідомо, але злилася і на нього теж.

Балкончик, на який нас викинули, був не надто малий — місця вистачало, щоб не тулитися спина до спини, але й не великий — не розгуляєшся. Тож коли в стіні відчинилися дверцята й нам під ноги жбурнули щось, схоже на ганчір’яну ляльку, я мимоволі відсахнулася, чим викликала задоволене хихотіння зліва, з боку вузенького, схожого на бійницю віконця.

— Світ ще не бачив більшого дурня, ніж ти, Лайєне-пройдисвіте, — пролунав глумливий голос Надіри, і поруч із тим, кого я спершу прийняла за купу ганчір’я, смачно шльопнувся плювок. — Ти міг сьогодні отримати все, але раптом вирішив згадати про честь. Кому-кому судити про неї, та не тобі, самовдоволений, пихатий бовдуре! І що тепер? Поглянь на себе — вороняча пожива. Не сьогодні, так завтра тебе зжеруть у мене на очах, і я реготатиму, дивлячись на це. Будь ти проклятий, пихатий ельфе, чиє серце так і всохло, не пізнавши любові.

Ще раз сплюнувши, вона, вочевидь, пішла, а ми з Н`Граат`Сом кинулися до бездиханного ельфа. Здавалося, в ньому не лишилося жодної цілої кістки — таким безвольним і тряпчатим було його тіло. Обличчя, побите до невпізнання, вже не кровоточило, а широко розплющені очі дивилися на мене з мертвотною байдужістю. Я, в жаху, відсахнулася й припала спиною до кам’яної стіни в наївній спробі злитися з нею, щоб нічого не відчувати. Орк же, навпаки, притяг його ближче до себе й низько схилився, торкнувшись лобом до лоба, дивлячись просто в очі того, хто колись був Лайєном.

На мить мені здалося, що я бачу сріблясту нитку, яка тягнеться з очей в очі, і спочатку нічого не відбувалося, але потім, з полегшенням і радістю, я помітила, що груди ельфа піднялися й опустилися, а повіки затремтіли, опускаючись на очі.

— Ти повернув його? — осиплим голосом запитала я орка, готова була його розцілувати.

— Я зміг загнати його душу назад, хоч вона й опиралася, — похмуро відгукнувся той і, кинувши швидкий погляд на мене, подивився вгору. — Але я не знаю, чи повернув я його. До того ж він сильно пошкоджений, його тіло… воно зараз зазнає мук, а я не лікар, і Милларга ще нескоро зможе допомогти, навіть якщо зараз прийде до тями.

— Чому вони так вчинили? — я почула сльози у своєму голосі й здивувалася: очі залишалися сухими, а руки — твердими. — Еріка говорила про закони гостинності, про те, що таке недопустиме у вашому світі.

— Подібне було неможливим аж до сьогоднішньої ночі, — замість орка відповів Гаарн, підходячи до нас і важко опускаючись поруч із нерухомим тілом. — Вочевидь, щось поневолило душі цих розумних, знизило їх до нечисті.

Він з найбільшою обережністю дістав із кишені штанів кілька сухих листків і, розкришивши їх у пальцях, висипав у відчинений рот Лайєна:

— Це все, що в мене залишилося. Воно не зцілить, але трохи полегшить страждання і дасть змогу протриматися кілька годин.

— Я все одно не розумію, — продовжувала бурмотіти я, — якщо у вас діє закон гостинності, про який мені розповіла Еріка, то виходить, що його не можна порушувати. Я, звісно, не знаю вашого світу і нічого не пам’ятаю зі свого, але що таке закон — мені відомо.

— Авжеж, цей закон не можна порушувати, — пролунало згори глузливим голосом, і, задерши голову, я побачила Алекса, що перехилився через перила балюстради. Він виглядав чудово, незважаючи на свіжий шрам, що перетинав ліву частину його обличчя, і весь світився від почуттів, які його переповнювали.

— Кожен, хто його порушить, стає парією, вигнанцем, а Клан, Альянс чи будь-яке інше об’єднання розумних, яке допустило таке в стінах свого родового замку, стає нерукопотискним, і на його членів оголошується справжнє полювання. Але є одне «але»! — він підняв угору палець і зробив паузу, надаючи своїм словам ваги. — Якщо не буде кому розповісти про те, що сталося, то значить — нічого й не було. Ми все про вас дізналися, перш ніж наважитися на такий крок. Ти, Джул, — Новачок, без роду й племені, надто слабка, щоб вижити в цьому світі. Два гноми — без Гільдії, які обрали самітницьке життя в людському поселенні, давно втративши зв’язок зі своєю Жилою. Темна ельфійка — втікачка з-під Крон рідного лісу, щойно вийшла з віку Молодшої й не знає світу. Орк — боягуз і вигнанець, який не пройшов випробування сили. Хто ще? Ах так, ельф — пройдисвіт, контрабандист і шукач пригод, що нишпорить усюди, не пов’язаний узами родинності й не минає жодної сумнівної справи. Ти справді думаєш, що хоч комусь у цьому світі є до вас діло? Ви нікому не потрібні, і ваше життя нічого не варте. Тож помріть із честю — зробіть бодай щось корисне!