Глава 19 Ви не любите орків? Та ви просто готувати їх не вмієте…

Якби я знала, що в цьому світі означає «спорядження, яке вже було у вжитку», то, звісно, не почала б бурчати через те, що Лайєн, із міркувань розумної економії, вирішив не купувати нове, а повів мене в ряди, де викладали свій товар перекупи «секонд хенду». Скажу більше — я б і не здогадалася за зовнішнім виглядом цих речей, що їх хтось вже носив: усе чисте, акуратне, без слідів чищення чи ремонту.

— Слухай, — прошепотіла я ельфові, який якраз прицінювався до милого комплекту з штанів і курточки глибокого чорного кольору, — а ти точно впевнений, що це все не нове?

— Звичайно, — він знизав плечима й окинув мене прискіпливим поглядом. — Добре, що ти худенька і фігурою схожа на хлопця — буде простіше підібрати тобі базовий комплект. Ось, дивись, — він простягнув мені саме ту куртку, що крутив у руках. — Приміряй, думаю, вона тобі підійде. Тим паче, що раніше її носив воїн і уже підганяв під себе.

Я нічого не зрозуміла з тієї мішанини слів, що він видав, але слухняно просунула руки в рукави — і була вражена. Мені раптом стало так затишно, ніби ця річ і справді була другою шкірою. Хоч і зроблена з переплетення тканини та металевих кілець, вона сиділа на мені ідеально — та ще й вигідно підкреслила те, що зазвичай підкреслюють усі жінки без винятку.

— Чудово, — коротко кинув Лайєн і простягнув мені штани. — Зайди за завісу й приміряй, а я поки подивлюся білизну та вирішу, що робити з твоєю зброєю й взуттям. Рукавиці, дякувати Маммоні, у тебе вже є — та ще й такі, що коштують як половина цього базару.

Я, неабияк спантеличена його словами, зайшла в куточок і, незграбно підстрибуючи на одній нозі, почала стягувати старий одяг. Було трохи шкода — я ж у ньому проходила досить довго й навіть устигла звикнути, але як сказав ельф — усі жінки люблять наряджатися. І ось тепер, натягнувши нарешті штани, які здалися мені занадто вузькими, я виявила, що вони теж сіли ідеально — настільки, що я взагалі не відчувала на собі одягу: нічого не тиснуло, не терло й не впивалося.

Коли я, несміливо й трохи соромлячись, вийшла до Лайєна, то за тим задоволенням, що відбилось у його очах, зрозуміла — те, що він бачить, йому явно до вподоби.

— Ідеально, як я й думав, — він кивнув своїм думкам і скомандував: — А тепер ходімо підбирати тобі взуття і нормальні піхви.

Поки ми йшли, я весь час ловила на собі погляди — того раніше не траплялося, хоча, можливо, до цього дня я просто не звертала уваги, відчуваючи себе невидимкою у своїй сірій робі Новачка.

— Ти сказав про піхви, але ж ми хотіли купити мені іншу зброю. Ти передумав? — я глянула на руки і з подивом помітила, що рукавиці змінили колір. Підлаштувавшись, як хамелеони, вони тепер були темно-сірими, з глибоким металевим відливом — виглядало це неймовірно красиво й елегантно.

— Знаєш, — Лайєн задумливо почухав брову, — я поміркував і вирішив, що краще тобі, поки ми не дійдемо до Острова, залишатися з тим мечем, який ти отримала, коли потрапила до нас. Він підлаштувався під тебе, більш того - вже слухає твої думки і налаштований захищати. Він пройшов хрещення вогнем і кров’ю й жодного разу не підвів. Було б нерозумно міняти його на новий лише тому, що новий менш помітний. Купимо піхви, і я знаю крамничку, де продають примарення — от і всі справи.

— Що таке примарення? — ми якраз проходили повз ряди, де торгували харчами, і я усвідомила, що ми тут уже години три-чотири, а я досі не снідала.

— Ти голодна, — він, черговий раз прочитавши мої думки, зупинився біля відкритого прилавка, на якому були розкладені булочки та невеликі головки сиру. — Давай присядемо й перекусимо, а я тобі дещо поясню. Годиться?

Не чекаючи на відповідь, він посадив мене за стіл, а сам пішов робити замовлення. Нарешті в мене з’явилася можливість спокійно й без паніки чи ейфорії оглянутися. Місто, яке спершу так вразило мене, тепер відкривалося з нових боків — я помітила й хитрість упереміш з жадібністю в очах торговців, і розгарячілі, розчервонілі обличчя покупців, що кидалися від прилавка до прилавка в пошуках вигоди. Не вислизнули від моєї уваги й дивні люди — вони не були схожі ні на продавців, ні на їхніх клієнтів. Я б могла подумати, що це просто гуляки, але хижий, чіпкий, оцінювальний погляд видавав їхню професію з головою — кишенькові злодії, шахраї, пройдисвіти, що обирали своїх жертв філігранно й блискуче.

Лайєн повернувся з тацею, повною всілякої їжі, і деякий час ми мовчали — він дав мені можливість неспішно й із задоволенням насолодитися сніданко-обідом, сам же лише покльовував, мов пташка.

— Отже, що ти хотів мені розповісти? — я задоволено потягнулася й відсунула тарілку. — Це про одяг?

— Не лише про одяг, а про все спорядження загалом, — він відпив із кухля і, невдоволено скривившись, вилив вміст під лавку. — Огидь, вино передержали, тепер це майже оцет.

— Так, так! — я аж підскакувала на лавці від нетерпіння, підганяючи його.

— Загалом можу сказати тобі так: є просто спорядження, а є предмети зачаровані, — нарешті він перестав розглядати свої нігті й зглянувся до мене. — Ось цей комплект, що ми купили, наприклад, зачарований на витривалість. Поки він на тобі, сили, витрачені в бою чи в поході, відновлюватимуться швидше. Нам дуже пощастило, що продавець нічого не тямить у воїнському спорядженні — він переважно торгує речами для магів. Інакше здер би з нас утричі більше.

— А як можна зачарувати спорядження? — я провела рукою по куртці: звичайна тканина, звичайні залізні кільця. — Я нічого не відчуваю.