Глава 18 Одяг кращий новий, а друг старий

Звісно ж, я загубилася… Ну а хіба могло бути інакше, зважаючи на мою феноменальну здатність притягувати неприємності й влипати в несподіванки? Сподіватися на диво могла тільки я, яка ніколи раніше не бувала в цьому фантастичному місті торговців, авантюристів, фермерів, рибалок, ковалів, ювелірів, кравців, зодчих, злодіїв, шахраїв, пройдисвітів, контрабандистів та іншого люду — і нелюду, — що збирався під його гостинними дахами з усіх частин цього безіменного світу.

Щойно ми пройшли у ворота, у мене запаморочилося в голові від надміру барв і вигуків, а ніс защекотали неймовірні запахи, залишаючи в роті маслянистий, нудотно-солодкий присмак — не неприємний, але дивний. Одразу ж захотілося сміятися й крутитися в шаленому танці серед лавчонок, шатрів, крамниць, трактирів і постоялих дворів, проштовхуючись крізь натовпи строкато вдягненої публіки. З усіх боків лунали викрики й завивання зазивал, які запевняли, що тільки тут, саме в цій лавці, ви зможете купити саме те, що вам потрібно, і за зовсім смішну ціну.

Рука сама собою потяглася в сумку, судомно перебираючи жалюгідні сім монеток — весь мій скарб. Але я б без роздумів жбурнула їх до останньої під ноги будь-якому торгашу, лише б долучитися до цього нескінченного свята жадібності й задоволення.

Голос Лайена був ледь чутним у цьому гомоні, і, я - оглушена, розгублена, збуджена, зовсім не помітила тієї миті, коли моя рука залишилася висіти в повітрі, стискаючи порожнечу. Не знаю точно, скільки часу я блукала містом на самоті, витріщивши очі й роззявивши рота, періодично перечіпаючись об купи товару, які деякі торговці й коробейники, не маючи можливості або бажання орендувати лавку, розклали просто на камінні мостової.

До тями я прийшла лише в той момент, коли, запримітивши чудесну курточку зі шкіри кольору вершків, смикнула за рукав когось, кого прийняла за Лайена, і захоплено видихнула:

— Ти тільки поглянь, яка гарна, цікаво, скільки вона коштує?

— Явно не по твоїх статках, обідранко, — і високий, бородатий чоловік, усміхнувшись, висмикнув свій рукав із моїх пальців і пішов геть.

Перша думка — Тікати! — була перервана панікою, і, можливо, саме вона й уберегла мене від дурниць. Очі затягло білою пеленою, ноги приросли до землі, а все тіло налилося чавунною вагою — я загубилася! Ця думка билася в голові, не знаходячи виходу, обростаючи новими барвами й емоціями. Спливли слова Лайена про те, що якщо я тут заблукаю, то ми вже ніколи не зустрінемося, і від цього захотілося розкрити рота й заверещати на повну силу легень.

Але потім, у міру того як паніка спадала, забираючи з собою пелену з очей, на думку прийшло те, що він сказав найпершим: якщо відірвешся — шукай крамницю коваля й чекай мене там, нікуди не відходячи, я знайду тебе там.

Щоб швидше повернути здатність логічно мислити, я кілька разів ущипнула себе за руку й звернулася до високого, статного чоловіка з розкішною яскраво-малиновою шевелюрою, вбраного в строкатий халат — торговця тієї самої палатки, у якій я й запримітила ту вкрай вражаючу мене курточку:

— Ви не підкажете, де мені знайти крамницю коваля Маммони?

— Перший раз бачу, щоб такі, як ти, цікавилися ковалем, — змірявши мене зневажливим поглядом, від якого мені відразу захотілося розбити йому ніс, процедів торговець. — Чому б тобі не піти до воріт і не почати жебракувати? Може, тоді набереш достатньо монет, щоб він дозволив тобі поглянути на свій товар.

— Я не питаю вас, чим мені займатися, — переймаючи його пихатий тон, відгукнулася я. — Я питаю, де його знайти, а що я там робитиму — це вже стосуватиметься лише нас двох.

— Ти ж розумієш, що тебе навіть на поріг не пустять? — він продовжував наполегливо принижувати мене нема з чого.

— Ви ж розумієте, що поводитеся зараз украй непрофесійно, відсіюючи потенційного покупця, не уявляючи всієї його платоспроможності? — випалила я, здивувавши і крамаря, і саму себе.

— Мандрівнице, не звертайте на нього уваги, — проспівав поруч зі мною ніжний голос, і я, обернувшись, побачила дівчину неймовірної вроди, з волоссям кольору листя та горіхово-карими очима — без сумніву, ельфійку. Мило й привітно усміхаючись, вона показала мені, в якому напрямку йти, і порадила не звертатися з подібними питаннями до торговців — через надто жорстку конкуренцію вони зазвичай не відповідають або ж навмисне заводять не туди.

Дотримуючись підказок, а також ще кілька разів звернувшись до покупців, я досить швидко знайшла потрібний тупик і здивувалася тому, наскільки порожнім і безлюдним він був. Усередині кам’яного колодязя розташовувалася лише одна приземкувата будівля, з усіх боків затиснута житловими домами, вікна яких виходили на інші вулиці. Вивіска потішила мене, повідомивши, що я знайшла потрібне — «Коваль Маммона» незграбно було виведено чорною фарбою на дерев’яній дощечці, прибитій криво над входом. Я здивувалася — поки йшла сюди, звернула увагу на те, як старанно торговці презентували себе, намагаючись навіть зовнішнім виглядом своїх крамниць показати, що всередині покупця чекає все найкраще й найякісніше. Судячи ж із цієї таблички, всередині нічого цікавого чекати не могло — і саме тому я зайшла, а не стала чекати Лайена на вулиці.

Жодного разу ще не бувавши в кузні, я не могла сказати, чи відрізняється ця від інших, але, згідно з моїми уявленнями, кузня — це місце, де постійно горить вогонь, а суворі, бородаті гноми ку́ють зброю й обладунки. Нічого подібного я не побачила, більше того — усередині не було жодного покупця чи продавця.