Емоції почали передаватися, як вогонь. Люди дивилися один на одного і вперше бачили живі очі. Хтось падав навколішки і плакав, хтось обіймав незнайомців, хтось сміявся так голосно, що сам лякався свого сміху.
Порожні обличчя зникали. На їхньому місці з’являлися справжні — зі зморшками, сльозами, тремтінням губ. Місто наповнювалося звуками, яких не чуло роками.
У цей момент система дала збій. Старі правила більше не працювали. Страх, на якому трималася тиша, розсипався.
З-під міста почали відкриватися двері. Забуті виходили на світло, прикриваючи очі. Вони не ховали емоцій — не було сенсу.