Надя вийшла в центр площі. Люди зупинялися, але не дивилися прямо — вони боялися навіть цього. Тиша стала майже фізичною, вона тиснула на груди.
Надя заплющила очі. Перед нею з’явився образ Єгора — живого, справжнього, з тією самою забороненою усмішкою. Вона вдихнула на повні груди, і цей вдих був актом непокори.
Крик вирвався різко, болісно, голосно. У ньому було все: страх, біль, любов, злість, надія. Це був крик за всіх, хто зник, і за тих, хто боявся зникнути.
Місто ніби завмерло. Мить нічого не відбувалося. Потім хтось тихо схлипнув. За ним — ще один. Хтось засміявся, прикривши рот руками, ніби не вірив, що це дозволено.
Ніхто не зник.