Глава 21

Янтарія у парі з Яношем безстрашно стрибала у басейн, в якого замість дна було прозоре товсте скло. Вони вже давно не реагували на те, що під ними плавали гігантські акули. Світі ж зацікавлено спостерігала за кожним рухом цих холоднокровних істот.

Люк протиснувся серед галасливих відпочиваючих з ароматною кавою та маленьким шматочком рахат-лукуму для Світі.

– Дякую, – сказала вона.

– Учора ввечері, точніше пізньою ночі, коли ти смакувала чай із Мустафою, – Світі одразу впізнала хитрий погляд Люка, – мені на пошту прийшов лист, про який говорив Карачі.

– З відділу кадрів? Тебе таки звільнили? – Світі ледь стримувала сміх.

– Це був лист від Містера Оша.

– Нічого собі!

– Я не читав його.

– Знущаєшся?!

Люк дістав із сумки планшет і клікнув на поштову скриньку.

– Прочитаєш, ластівко?

– Я? – здивовано спитала Світі. – Ну, добре, давай. У мене коліна від хвилювання затремтіли. Я на акул так не реагую, як на ваші ігри.

Світі набрала в легені повітря і почала читати вголос.

Філігранна робота, студенте! Ти заслужив підвищення. Вітаю! З цієї миті ти – керівник служби безпеки нью-йоркського філіалу корпорації "Технології Майбутнього".

Вибач, що довелося пройти через таке випробування, але всі нові керівники повинні скласти іспит на вірність. Про перевірку знали лише Карачі, я і мій вірний помічник Кіт.

Саме він, нібито випадково, через прослуховувач у браслеті повідомив тобі про вірус "Гіперпідключення", а згодом поширював чутки про продаж реклами у "Віртуальному Парку". Я створив "Закритий Клуб", в якому насправді не було продано чи куплено жодної програми, окрім твоєї "Пожежі", і підсунув тобі вірус замість антивірусу.

Карачі, як завжди, дісталося найлегше – бути суворим начальником.

Від тебе вимагалося захистити "Віртуальний Парк" і знешкодити вірус. Ти перевиконав завдання і знешкодив мій "Закритий Клуб". Я пишаюся тобою! З повагою, Містер Ош.

P.S. Передай Світі від мене привіт. Я оцінив, як вона вміє тримати язика за зубами.

P.P.S. Дякуючи тобі, пишу листа з інтернет-кафе, бо всі мої гаджети були синхронізовані з головним комп’ютером, який ти так безжально знищив :)

– Далі йде великий смайлик, – розсміялася Світі від душі.

– Я ж казав, що у мене робота – те, що треба! – Люк розсміявся у відповідь.

– Значить, насправді не існувало ніякої змови. Карачі та Ош тебе перевіряли, Кіт ідеально вжився в роль «поганця», Райпур сумлінно виконував обов’язки керівника служби безпеки, Валентин щиро намагався допомогти у захисті корпорації.

– Усі вони мене перевіряли, усі в мені сумнівалися. Окрім тебе, Світі.

– Обіймашки! – зненацька Янтарія накинулася на Світі та Люка. – Ще один неперевершений вечір! Люку, ти мій герой! Вітаю з підвищенням! Райпур нам все розказав. Я вмовила його, Фазза і Мустафу поїхати з нами в гори.

– Вмовила? – спитав Макс. – Ти їм наказала!

– Люку, – звернувся до друга Янош, – батько просив тобі передати вітання і вибачення, що засумнівався в тобі. Він не знав, що це був твій іспит.

– Дякую, друже, – відповів Люк.

– Янтаріє, – продовжив Янош, – а тебе він запрошує посмакувати устрицями. Він їх обожнює. Ти сама могла в цьому переконатися в перший день фестивалю.

Янош обійняв Янтарію за плечі.

– Ні, ні, ще раз ні! Скажи, будь ласка, що той лисий чоловік у краватці, з якого я весь вечір глузувала, не твій батько! Я зараз вибухну від сорому! – Янтарія закрила обличчя руками.

Усі розсміялися і стиснули подругу в обіймах.

Світі піднялася на дах готелю. Перед нею розкрилася неймовірна панорама всього острову. «Пальма Джумейра» світилася тисячами вогнів, які відбивалися від води. На горизонті, вздовж набережної Дубай-Марини, дзеркальні хмарочоси зачаровували погляд. Кожного вечора вони спокушають своїм неоновим світлом відчайдушних романтиків.

Світі заплющила очі і згадала останні дні: як літала, плавала, їхала, бігла в безкінечному вихорі думок, емоцій та почуттів. Вона була впевнена, що пригоди тільки починаються… А ще вона знала, що більше не боїться висоти.

– Ти зі мною, ластівко?

– Я думала, ти зрозумів це, як тільки я приїхала до «Пікселів».